Світлана Бонд - Ігри в помсту, Світлана Бонд

З якою насолодою Мирослава заскочила до туалету, побачивши морально зламану Лєру, яка сиділа на підлозі, обнявши коліна руками, і ридала. Кращого видовища не придумати. Мирослава хвилювалася, допомагала, а в глибині душі голосно сміялася. Рівно рік тому цього ж дня через неї загинув Єгор. Через цей клятий медальйон, який Лєра жодного разу не зняла. Щоразу він нагадував про те, що трапилося. Рік тому вся в крові була Мирослава, а тепер - Лєра.

Тільки у випадку з Мирославою кров була справжня. Вона здивувалася, що вижила після такого; не думала, що людина може існувати, відчуваючи біль кожною клітинкою тіла. Серце не здатне таке винести. Але її чомусь витримало. Якщо воно пережило смерть Єгора, значить, переживе все інше.

112

Мирон встиг прочитати повідомлення, тому повернувся в кімнату Лєри та прибрав лист, який стверджував, що Коля мертвий. У лікарні йому нібито вкололи смертельну отруту, яка вбила його за лічені секунди. Ця ніч стала б для Лєри найгіршою, бо вона залишилася сама, а переконатися в брехні змогла б тільки вранці, коли лікарня відкриється. Одна нескінченна ніч знищила б її.

Не торкаючись - зламати. Не вбиваючи - вбити. 

Але все пішло не за планом, і зворушлива промова Лєри змусила Мирославу передумати. Вона й не здогадувалася, що Мирон весь цей час діяв по-своєму. Навіть якби до Лєри потрапила записка, він встиг написати повідомлення, щоб вона нікому не довіряла. І прочитай вона послання, незабаром здогадалася б, що все підлаштувати. Спершу він написав Лєрі, але розпливчасто, щоб Мирослава, котра сиділа поруч, не зрозуміла, що це попередження.

Потім Мирон прочитав повідомлення від Мирослави й видихнув, розуміючи, що все скасовується. Так навіть краще, але Лєрі він уже написав, і невідомо, як вона сприйме його слова.

На початку грудня до нього додому завітала Мирослава. У шапці з бубонами та короткій куртці вона виглядала такою доброю і невинною, але, як Мирон зрозумів, зовнішність оманлива.

- Чого це ти передумала? - він повів її на кухню. - Злякалася, що її сердечко не витримає?

- Її сердечку вже вистачить, - Мирослава сіла на пуфик.

- А серйозно?

- Її життя вже покарало. В неї теж усе не просто, і вона витримала. Значить, і я зможу. Мені подобається бути сильною.

- Тобто все скінчено?

- Так, я поїду, - несподівано оголосила вона. - Давно хотіла в столицю. Витрушу в баті грошей і почну нове життя. В новому універі.

Мирон на мить опустив погляд, його захопила хвиля змішаних почуттів, і раптом прорвалося щось схоже на полегшення.

- Якщо ти зараз поїдеш, то даси їм зрозуміти, хто винен. Помста припиниться після твого зникнення, і не складно здогадатися, що до чого.

В якийсь момент він захотів, щоб вона поїхала. З'явиться можливість почати все заново, а тут на неї нічого доброго не чекає. За рік вона досить наробила справ, від яких не відмитися. Та й Мирону набридло брати гріх на душу.

Він втомився бути пішаком і виконувати забаганки подруги. Мирослава впоралася б сама, але так він хоча б міг запобігти чомусь неминучому.

Мирон не очікував, що почне дізнаватися про Лєру так багато. Дедалі частіше він бачив її фотографії від різних людей: у Мирослави, яка продумувала план помсти, потім у Влада, коли він шукав сестру. Тоді Мирону здалося, що помста почалася, тільки сказати їм не міг. Але ж він упізнав Лєру, багато разів бачив її фотографії, знав, що на неї чекає в майбутньому, але мовчав. Тоді б з нею нічого не сталося - занадто рано.

Коли Мирослава почала діяти, прокинувся і він. Смерть Філа здалася їй недостатньо жахливою, і вона пішла далі. Знущалася з усіх, дивлячись, як страждає Лєра. Особливо важко їй давалося пережити знущання з Колі - це було вишенькою на торті.

Знаючи про місце знаходження Лєри, Мирон міг попереджати її. Це їм слабо допомогло, але врятувати Колю вийшло. Живучи в будинку навпроти, Мирон знав про матір брата і сестри багато чого, тому що вона часто зависала з його сусідами. До паленої горілки й отруєння Мирослава була не причетна - простий збіг. Та й повідомлення "біжи" для Лєри несло дещо інший сенс. Знову-таки, це не помста, просто Мирон почув, що мужики з його під'їзду йдуть вимагати борг у Костлявої, як вони її називали. Він бачив, що Лєра перебуває вдома, і попередив. Не прогадав, бо усе могло б закінчитися набагато гірше.

З початку навчального року Мирославі дуже подобалося допомагати шукати винних, висувати свої теорії, але вона випадково дала Владу номер Мирона, на який дзвонив не Філіп, а вона сама - запасний номер, що вона забула підписати, - хоча це слабо вплинуло. Їй більше приносило задоволення звинувачувати інших, відводячи від себе підозри. Щоправда, зі смертю Філіпа поліція могла дізнатися про його незаконні справи та вийти на всю контору, але батько Мирослави та Марка, що був першого вересня в гуртожитку, все підчистив.

За свій зад Мирон був спокійний, а за Лєру - вже не дуже. Він не міг довго завдавати болю. В нього, може, й були проблеми із законом, але до дівчат він завжди ставився з повагою, якими б вони не були. І нарешті Мирослава одумалася.

- Мені начхати, що вони подумають, - відповіла подруга. - Я хочу, щоб вони знали за що з ними так чинили й відчували хоч трохи провини. Але вони ніколи не дізнаються правди. Точно не від мене.