Світлана Бонд - Ігри в помсту, Світлана Бонд

Розділ 46

111

12 листопада

Лєра продовжувала говорити, її голос тремтів, а в очах блищали сльози. Мирослава мовчки сиділа навпроти, ледь стримуючи власний шок.  Проте вона вбирала кожне слово: будь-яка інформація цінна, якщо її обдумати й використати проти цієї ж людини.

“- Щоб не здохнути з голоду, доводилося в сусідів їжу просити... тільки-но мені стукнуло тринадцять, як вони помітили, що я дівчина. Один чіплятися почав, я навіть відбитися не могла. Однією рукою він тримав мене... Потім померла бабуся, а це все, що від неї залишилося... Він сказав, що без нього я ніхто і вигнав... Виявилося, він програв мене в карти друзям, чисто з помсти... Я просиділа там близько доби, а потім мене знайшли мої друзі”.

На цей монолог Мирославі нічого було відповісти. Ненавидівши Лєру, вона була впевнена, що її єдині проблеми - яким кольором нігті нафарбувати і яку сукню вибрати, але ніяк не голод, відсутність підтримки, спроби зґвалтування і знущання хлопця.

- Охрініти, - видихнула Мирослава. - Ніколи б не подумала, що він такий засранець.

- Ти ж його не знаєш, - нагадала Лєра.

Мирославі захотілося розсміятися їй в обличчя, щоб усе стало зрозуміло: що Марк - її рідний брат, з яким вона в чудових стосунках, але згадки про його особисте життя вона намагалася уникати.

- Ми з Лолітою бачили вас пару разів, і твоїх розповідей достатньо. Знаєш, я пишаюся тобою. Не маючи нічого, ти домоглася всього, а труднощі - це тимчасово, - Мирослава і сама починала в це вірити.

- "Мені намагалися зіпсувати життя, якось покарати, помститися, але куди ще більше? Мене життя вже покарало".

Істерика Лєри проносилася в голові Мирослави, немов пісня на повторі. Це дратувало, тиснуло на совість, що починала повільно прокидатися. І справді, подальша помста не мала сенсу. Що б Мирослава не зробила, Лєра переживе все. Життя її з народження тренувало. Тоді навіщо продовжувати?

Вона потягнулася за телефоном, знайшла переписку з Мироном і почала писати повідомлення.

"Я передумала. Скасовуй усе"

Знущання підходили до кінця, мозаїка помсти майже склалася, але черговий раз сльози Лєри змінили хід історії.

Мирославу почало попускати; від цієї витівки вона готова була відмовитися - даремно тільки Мирона у гуртожиток провела. Тепер боялася, що він не прочитає повідомлення і зробить те, що повинен. Але ж він не хотів цього. Вона бачила, з якою ненавистю він дивився на неї. Лєра, безумовно, подумала, що цей погляд адресований їй, але вона помилялася. Мирон як співучасник мав добити її, але робив це дуже неохоче.

 "Відповідай!" - благала Мирослава.

"Більше ніякої помсти!"

"Я передумала"

"Іди звідти!!!"

Вона так захоплено строчила повідомлення, що не одразу помітила здивований погляд Лєри.

- Це ти написала?

- Ні, - Мирослава мигцем показала переписку, тільки не з Мироном, а з Лолітою, на яку вчасно встигла перемкнути.

На такій відстані Лєра навряд чи щось побачить, але перестрахуватися не завадило б.

- А що таке? - про всяк випадок запитала вона.

- Облиш, - Лєра махнула рукою. - Здалося.

Мирослава вмить повернулася до реальності, коли двері відчинилися, і до кімнати увійшли дівчата. Про помсту довелося забути на деякий час. Сьогодні вона поступилася, але залишилася остання деталь, яка трапиться в той самий день - на день студента. Тоді ж вона покінчить з усім і видалить те, що колись так сильно допомогло їй.

Руйнування життя Лєри почалося в день народження Лоліти, коли вони завалилися до них у кімнату п'яні. На справі ж Мирослава була абсолютно твереза, і, поки дивилася фотографії на телефоні Лєри, змогла непомітно встановити програму для спостереження і приховати. Лєра, котра сиділа поруч, дратувала, але вдалося зробити це непомітно - підтвердити кілька разів і забути.

Імовірно, Мирон мав рацію, що потрібно зупинитися, поки не пізно. Все зайшло надто далеко. Ця програма і так достатньо допомогла, коли потрібно було підсипати Колі отруту в пляшку, залити клей у замок, а потім знову отруїти цього самого Колю. Отруїла його газом, накачала речовинами, що виробляли люди її брата, тільки вийти не встигла. Її б помітили раніше, тому довелося кричати, кликати на допомогу і виставляти себе самою схвильованою і турботливою. За стільки часу вона відмінно вжилася в роль.

Заради того, щоб побачити обличчя Лєри в ті моменти, можна на все піти. До того ж Мирославі випала честь першою сказати, що Коля не дихає, і побачити, як за секунду руйнується її світ. Бачити, що тепер Лєра на її місці.

Пізніше ця програма знадобилася на день студента - без неї був занадто великий ризик. Хоча Мирослава рідко робила щось необдумано, крім того випадку з написом "ти наступна". Вистачило кілька хвилин, коли бігала чайник ставити.

Мирославі здавалося, що вона - ідеальний конспіратор. Знає, коли закосити під дурочку, а коли - під друга. Головне - робити це щиро, намагатися допомогти й начхати, що півночі вона возилася з драбинами та штучною кров'ю. Потім, як ні в чому не бувало, заспокоювала Лєру, казала, що туалет закритий на ремонт, але сама ж повісила цей напис.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍