Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

Позад неї Фаєз позіхнув, потягнувся. Вона ж хотіла здрімнути

біля нього, але так і не змогла одірватися од пристрою хімічних

аналізів. Покосувала оком убік, щоб уточнити час: Фаєз проспав

три години.

— Я щось пропустив? — запитав він.

— Науку! — відказала вона. — Ти пропустив науку.

— А хай йому! Даси підглянути, що ти там накурзюкала?

— Адзуськи! Репетитора собі найми!

Він захихотів.

— А ти не забула попоїсти?

— Забула.

— Нарешті: хоч чимось тобі придамся. Нікуди не дінься, поки я

здобуду для тебе плитку неідентифікованого їжоподібного

продукту й трішки відфільтрованої води!

У нас закінчуються харчі.

— Дякую! — сказала вона. — І ще, поки тебе десь носитиме, розшукай мені Іму й Лусію. Вони мали оглянути очі всіх-усіх: мо’, хтось таки не сліпне?

— Сліпі оглядають сліпих, — похмуро пожартував Фаєз. — Це

наче не перший раз, але таки в перший клас. Я вистежу їх. Ти

повинна перепочити. Дати відпочинок очам.

— Перепочину, — збрехала Елві. Її очам — та й очам усіх їх —

незабаром випаде довгий-предовгий перепочинок. Тітка Елві

росла сліпа, але у всьому сама давала собі раду; втім, жила вона

на аркологічній фермі біля Тренто. Тоді як Елві опинилася на

планеті, де немає ні сталого сільського господарства, ні їстивної

екосистеми, де торкнешся не того, що можна, й тут-таки згинеш.

Контекст — це все. Бренькнув її ручний термінал. Нова пака

доповідей і листів із Ганімеда. Зітхаючи, відкрила їх. Якщо вона

пожертвує свій час, аби перечитати всі їхні припущення, то в неї

не лишиться часу ні на що інше. Навмання вибрала одне

повідомлення й відкрила його. Аби прочитати, довелося

збільшити шрифт, а ще трохи допомогло перемикання на ясно-червоне забарвлення літер на чорному тлі. «Якщо організм-агресор зростає по тій самій кривій, що й дріжджі…»

— Ура! — вигукнув Фаєз. — Я здобув засоби для існування і знайшов Лусію. А ти навіть не прикидаєшся, ніби робиш собі

перерву!

— Ні і Не, — відказала Елві, беручи з його рук твердий, завбільшки з долоню брикет аварійного раціону та обертаючись

до лікарки: — І що ж ми виявили?

— Добрі й погані вісті. Масштаб інфікування — майже сто

відсот ків, — повідомила Лусія, опускаючись на підлогу поруч

неї. — У дітей прогресує начебто повільніш, але не набагато.

— А як кехівці, порівняно з людьми з Першої Висадки?

— Я ще не бачила всіх даних, що зібрала Іма. Вона працювала

переважно з вашими людьми. Але я маю таке враження, що

немає різниці. А ще, з колонки поганих вістей: нині воно діє

куди агресивніше, ніж було в перших, ізольованих випадках.

Елві куснула плитку. На смак воно було, мов непідсолоджений

фруктовий пиріг, і тхнуло гумусом горщика для квітів. І вмить, немов губка, увібрало всю слину, що була в її роті.

— Вищий був початковий заряд? — припустила Елві, долаючи

харчову перешкоду в роті. — Досі клімат був такий посушливий, то й заразних часточок у повітрі могло бути менше.

— Принаймні так мало, що наші імунні системи могли б

ідентифікувати їх як чужі й викинути їх геть, — сказала Лусія.

— А хіба вони на це здатні? — спитав Фаєз. — Я гадав, що ці

речі мають цілковито відмінну біологію. Чи ж наші імунні

системи хоч якось реагують на них?

— Реагують, але не дуже ефективно, — стомленим голосом

сказала Лусія. — Але якщо та буря була заряджена ними, то вони

вже самою своєю масою мали змести всі оборонні редути, які

тільки в нас є.

— І тоді, — сказала Елві, — всі цим заражаються.

— Так, — мовила Лусія. — Але ж ні!

Елві широко розплющила очі: Лусія усміхалася.

— Пам’ятаєте, я сказала: добрі й погані вісті? Маємо одного

чоловіка, в чиїх очах нічого такого не росте.

— Нічого?

— Навіть якби це було масовано уповільнене зростання, то я ж

знаю, які перші ознаки інфекції. А тут нічого подібного.

— А могло… могло так трапитися, що його ні разу не намочив

цей дощ?

— Та намочив, і не раз.

Елві відчула: чиста радість бульбашкою розпирає їй груди. От

мов геть несподівано їй дістався подарунок. Спалах блискавки

освітив на мить кімнату, й вона здивувалася, чому все тут таке

зелене, аж поки й пригадала.