Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

які відкриття прийшли в ході подальших досліджень, для Елві —

й для тутешніх практичних потреб — відповіді лишалися все ті ж

самі: нейротоксин, протиотрути немає, ні в якому разі не

торкатися. І крапка.

Куди складнішим, з іншого боку, виявився випадок тієї очної

флори. Лабораторії на Місяці й Ганімеді зосередилися на

водорослинних моделях, трактуючи ту інвазійну патологію в

людських очах так, ніби то якісь види потрапляють до звичайної

післяприпливної калюжі. Робоча група Землі доводила, ніби

найкращою моделлю тут буде яка-небудь фоточутлива

мінеральна структура. Тоді як експертна система «Ізраеля», працюючи з тими скупими медичними даними, що пережили

бурю, припустила: сліпота настає не так від чужорідної маси в

склистому тілі, як від способу, в який той живий організм

розсіює світло. І це була дуже добра новина, бо вона

підказувала: знищення того організму й відповідний злам отих

оптично активних структур можуть посприяти досить швидкому

поновленню зорової функції. У всіх них щось та плаває в очах, а

мозок, як тільки може, щиро намагається компенсувати це…

Невідомо було, однак, як знищувати отих зелених агресорів. А

час тиснув. Вибухове збільшення кількості білокрівців свідчило, що людські тіла намагаються очиститися від тих заброд. От

тільки не спрацьовувало це.

Особисто в неї симптоми розпочалися з легкого свербежу

довкола повік, ніби нічого гіршого за оті сезонні алергії вдома, на Землі. Потім пішли невеличкі білясті виділення, трохи

поболювала голова. А потім, усього за сім годин по тому, як вона

помітила перші симптоми, світ став потроху розпливатися, набуваючи зеленавого відтінку. Отоді вона й переконалася

достеменно, що воно осліпить і її також.

Страх і практичність, навіть у фізичних межах того руйновища, змінювали вигляд біженського табору. Ті люди, котрі були

розійшлися по віддаленіших закапелках будівлі, нині

поверталися назад. Потреба в більшому просторі та в більшій

приватності поступалася місцем страхові перед смертослизами й

негодою, а ще — жахові перед своєю власною недужістю. Цю

зрóслу щільність населення Елві сприймала переважно як зміну

довколишньої кількості звуків. Гучні розмови багатьох людей

зливалися в єдиний гамір, і відчуття Елві мала таке, ніби оце їй

доводиться провадити досліди десь на вокзальному задвірку.

Іноді її тішило, що має аж остільки людських голосів довкола

себе, але іноді це й дратувало. Але здебільшого вона й не

звертала на них уваги.

— Як вам ведеться, докторесо?

Елві одірвалася від хімічного пристрою. Керол Чівеве стояла в

арці, що правила їм за двері. Координаторка мала стомлений

вигляд. І розпливчастий. І ще й ледь-ледь зелений. Елві потерла

очі, щоб краще роздивитися, хоча холодним розумом тямила: ні, не розгледить краще. Зате розчула, як лопотить дощ об пластик

угорі. А то вже його мовби й не чула.

— Добре, — відповіла. — Багато вполювали?

— Сьогодні зібрали сорок одного маленького довболобика, —

похвалилася Керол. — Це ж тимчасово, навала їхня? Як

підтряхне трохи, то й одчепляться од нас.

— А що, там підсихає?

— Та де! Хоча вже не так ллє. А я сподівалась.

— Ще зарано вважати це за значні переміни на краще, —

мовила Елві, увійшовши в розділ про слимакову загрозу.

Підраховувати щодня число знищених смертослизів було одним

із дванадцяти завдань, над якими вона чаклувала нині. — Все ще

спостерігається тенденція до зниження їхньої кількості, хоча за

кілька днів може початися новий цикл.

— Та коли б вони хоч спали вночі! Але чи не забагато ми б

хотіли?

— Либонь, таки забагато, — мовила Елві. — Вони ж підземні

жителі за нормальних умов. Для них, мабуть, що ніч, що день —

однаково.

— У нас закінчуються харчі, — все тим самим одноманітним

тоном повідомила Керол.

— З орбіти нам підкидають харчі, — сказала Елві.

— Не вічно ж їх нам скидатимуть. Має ж бути хоча б щось на

цій планеті, що ми могли б їсти.

— Такого тут немає, — мовила Елві.

Керол буркнула щось непристойне собі під ніс, а прозвучало

воно як відчай.

— Гаразд, — зітхнула вона. — Побачимось за годину.

— Дякую!