Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

Мілана вийшла до хвіртки, подивилась на Машу, яка стояла, відкривши рота та мовчала. Ватажок опустилась на коліна та погладила Алішу, що підставила мордочку та замуркотіла.

Аліша, моя вірна подруга, - продовжила Мілана, - прослідкувала за місцем, в якому ви мене заховали. Доречі, мені так холодно ще не було в житті. Напевно, якби в мене був вірус, я б під ранок вже спала. Але ти сама себе перехитрила. Тому дякую тобі. Дівчата, починаємо, - крикнула Маша та почала сміятись, - ти забула, що я тобі казала? Якщо щось піде не так, тобі буде тільки гірше.

Та коли Маша договорила, нічого не відбулось. Діти мовчали, сніг падав, інколи завивав вітерець.

Знову ти не зрозуміла, - всміхнулась Мілана, - ти будуєш світ на жорстокості. А треба бути на стороні добра. Ти вважаєш, що твої дівчата залишаться з тобою, бо ти їм прострелила руки? Ти хотіла залякати дітей, яким по шість, сім років. Ти – монстр.

З дірки, де була хвіртка, вийшла та сама дівчина, що так допомагала Маші. Та, що провела до школи Мілану, отримавши шоколадку, слідкувала за полоненою, коли та лежала в будинку разом з Алішею. Дівчинка перелякано подивилась на Машу, та заховалась за спину Мілани, обійнявши її за талію, промайнула перев’язана новим бинтом рука.

Коли твої дівчата доповіли про спробу порушити твої умови, - знову крикнула Мілана, - що ти зробила далі? Ти дала дітям відпочити та погрітися? Ні! Ти погнала дівчат назад в парк Совки, слідкувати далі. Вони були втомлені та виснажені, вже не могли так тихо й непомітно вести себе. Нашому командиру, - Мілана показала на Аніту, - було достатньо просто вийти та погукати дівчат. Ті, втративши будь-яку надію, просто вийшли до командира. Вона відвела їх в будівлю, нагадувала, зігріла. А наш лікар оглянув рани, обробив їх та надав потрібну допомогу.

Маша більше не могла мовчати, злість закипіла в ній до самого верху. Все було не по плану, все провалилось. Вона крикнула прокляття в сторону дівчинки, потім - Мілани та подивилась на кішку. Було враження, що з очей колишнього ватажку Легіону зараз вискочать блискавки. Але замість цього, дівчина закричала та підняла смертельну зброю. Вона зняла пістолет з запобіжника та направила на Алішу. Почулись постріли, та кішка миттєво відскочила в сторону, побігла в укриття.

Діти підскочили, оскільки постріли підняли сніг, що розлетівся в сторони під самими ногами хлопців та дівчат.

Маша повернулась до дітей та, засміявшись, почала стріляти навколо них. По повітрю паркану, під ноги. Степан штовхнув Рому вперед, той не втримався та впав. Колишній командир розвідників підскочив до Мілани та прикрив її собою. Дівчинка, що зрадила Машу, закричала та вискочила на дорогу за парканом.

Ще декілька секунд та пістолет замовк. Маша закричала, кинувши зброю на дітей. Як тільки гуркіт минув, діти Дослідного Центру підскочили з криками та палицями, увірвались у двір та налетіли на Пацанів. Ті були розгублені, відбивались мляво. Аніта, оббігши бійку, кинулась до Маші та повалила її на підлогу в будинку. Точний удар в шию, дівчина втратила свідомість.

Бійка продовжувалась не довго, та коли Пацани зрозуміли, що шансів у них не має, покидали свої труби в сніг та підняли руки. Бій було завершено. Діти племені Вітрів та поселення Порожньої Руки замахали зброєю та почали радісно вигукувати слова перемоги. Все скінчилось. Мілана вільна. Ватажок в безпеці.

Мілана встала та оглянула все навколо. Аліша визирнула із-за куща, перелякано шукаючи Машу. Колишнього ватажка Легіону  за хвилину винесли два хлопця, без тями та зв’язану. Рома піднявся та хотів кинутись до Маші. Його схопили та посадили на коліна.

Ватажок опустила погляд на землю перед собою. В її ногах лежав Степан, він не рухався. Паніка охопила дівчину, вона в цей же момент впала на коліна біля хлопця. Мілана почала трясти Степана руками, та той не рухався та не реагував. Та коли дівчина перевернула хлопця, то побачила дірку в куртці. Швидко розстебнула куртку та підняла светр. В животі у хлопця Мілана побачила дірку від кулі, кров заливала сніг. Та за декілька секунд, дівчина відчула, що Степан почав дихати спокійно. Кров зупинилась та рана на очах почала затягуватись. Вірус, яким би він не був страшним, врятував хлопця.

Мілана обійняла Степана та гірко заплакала. Хлопець був врятований, але заснув як всі дорослі, що сплять вже більше двохсот днів. Вона втратила його. Він захистив її від страшної участі. Хоча Мілана вже була в безпеці.

Мілана розкрила руку, та на скривавлений сніг впала пуста колба з написом «Вірус Гамма. Оригінальний зразок», яку Терапевт сьогодні вночі знайшов в Лабораторії. Та як тепер жити? Як щось боротись далі? Стільки злоби та ненависті в дітях цього світу. Імператорська Школа, місто Сонця, ватажки Легіону. Та все це не просто так, дійсно дорослі винні в тому, як поводяться зі своїми дітьми. Можливо, дійсно цей новий світ буде краще? Та це буде постійна боротьба з наслідками, які допустили ті ж дорослі, що зараз сплять та бачать сни.

Я кохаю тебе, - пошепки, на вухо Степану, сказала Мілана, заливаючись сльозами, - та ти не бійся, я знайду в собі сили та переможу цей вірус. Та скоро ми знову зустрінемось, - дівчина відхилилась, поправила волосся хлопцю та поцілувала в напіввідкриті губи.