Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

Степан знайшов поглядом Аню та махнув їй головою. Від загону відділилось не більше пʼяти дітей разом з Анею та побігли двориками, в обхід будинку. Хлопець же підійшов до паркану, обпер руку та почав роздивлятись вікна.

Є хто дома? – крикнув Степан, - ми прийшли, як і домовлялись.

Вхідні двері майже одразу відкрились та на вулицю вийшло десять хлопців з металевими трубами. Ті, хто був посередині, розійшлись, та на подвір’я вийшов ватажок Загону Вільних Пацанів. На лобі велетенський синець, та нога, перев’язана бинтом. Він шкутильгаючи зробив ще декілька кроків та підпер дерев’яну палицю, що ніс з собою. Оглянув натовп та всміхнувся.

Маша наче сказала, що вас має бути не більше трьох, - хлопець знову оглянув натовп, - а прийшла ціла армія. Місця тут небезпечні, - засміявся Степан, - дуже багато божевільних бігає зі зброєю. От і прийшли натовпом. Але привели Рому, як про те й просили. Квітку принесли? – спитала Маша, виходячи з будинку. - Без неї не буде справи.

Степан повернувся до Аніти, та мовчки пнула Рому вперед, передаючи колишньому командиру розвідників губернатора. Хлопець міцно взяв полоненого за плече та підвів до себе. Маша оглянула свого коханого, але радості на її обличчі видно не було.

Квітку принесли? – повторила питання Маша, подивившись на Степана. Спочатку я хотів би побачити Мілану, - крикнув хлопець, смикнувши Рому за руку. Ти мені умови будеш ставити? – здивувалась колишня ватажок Легіону. - А не боїшся? – вона вийняла пістолет та витягнувши руку вверх, вистрелила.

Здійнявся гуркіт, від чого птахи, що були в окрузі позлітали та незадоволено загомоніли. Діти Дослідного Центру поприсідали, заховавшись за парканом. Степан витримав паузу та потягнув Рому вперед, до отвору, де була хвіртка. Зайшов у двір. Разом з хлопцями, зайшли Аніта та Ксенія. Між ногами з’явилась Аліша, що вискочила перед Степаном та, вигнувшись дугою, зашипіла на Машу.

А квітки вже не існує, - хтось крикнув з-за паркану, та Маша звела брови, почувши дуже знайомий голос.

 

Аня, разом з двома хлопцями та двома дівчатами оминула декілька будинків та вискочила до невеликого гаражу, який поставили місцеві жителі. На воротах гаражу висів невеликий замок. Аня присіла та дістала шпильки, почала возитись. Та замок був простий, тому довго часу не витратили. Діти повільно відкрили ворота, що доволі гучно почали скрипіти. Зупинились та подивились по сторонам.

Подруга Мілани сподівалась, що сніг, який падав з неба приглушить ці неприємні звуки. Будинок, де була Маша, не далеко. Незваних гостей зараз ой як не чекали. Дівчина дістала ліхтарик та увімкнула його, посвітивши всередину. Автомобіля не було всередині, але там де він мав стояти, була відсунута дерев’яна кришка. Під кришкою були сходи. Діти зайшли всередину, залишивши одну дівчину на вулиці, щоб слідкувала за дорогою.

Кришку відсунули та посвітили вниз. В гаражі був свій погреб, тому ліхтарик освітив низенький дерев’яний парканчик для овочів. В отворах між дошками було видно, що там хтось лежав на підлозі. Аня швидко почала спускатись вниз, дивлячись на сходи. Всередині було дуже холодно, та з кожним кроком ставало все холодніше.

Коли залишилось декілька сходів, дівчина стрибнула та схопилась за парканчик. Перед очима, за парканом, з’явилась дівчина, що лежала без тями або спала. Дівчина була вдягнена в куртку, з накинутим капюшоном. Руки та ноги  зв’язані мотузками. Права долоня була обмотана бинтом, який просочився кров’ю.  

Мілана, - тихо мовила Аня, дивлячись на полонену.

Хлопці підскочили та почали ламати паркан. Як тільки дошки тріснули, витягли їх та відкинули в сторону. Аня переступила нижню дошку та зайшла до земляного кошику для овочів. Вона сіла на коліна перед дівчиною, та зняла капюшон. Мілана відкрила очі та глянула на подругу. З силою, ватажок племені Вітрів посміхнулась. Аня обійняла дівчину та заплакала. Стільки горя випало на долі дітей, що стримуватись важко. Вже двісті сорок один день триває новий світ, а враження, що пройшло не менше декількох років.

Мілана спробувала піднятись, але біль в руці та зв’язані кінцівки не давали це зробити. Аня шикнула та дістала ніж. Розклала його та розрізала мотузки. Дівчина, що прийшла з Анею, зняла рюкзак та дістала термос з гарячим чаєм, витягла й сухофрукти. Мілана взяла тремтячими руками кришку з чаєм та зробила декілька ковтків, закривши очі. Діти стояли та чекали, коли ватажок племені Вітрів зможе встати та йти. Аня ж сиділа поряд з Міланою, та гладила її по голові, шепочучи щось ніжне та приємне.

 

Після того, як Маша вистрелила у повітря, діти заховались. На щастя, колишній ватажок не почала стрілянину, а просто хотіла налякати. Вона повторила питання з квіткою, та почула відповідь, яку дав дуже знайомий голос.

А квітки вже не існує, - крикнула Мілана сиплим голосом, в якому ще відчувалось тремтіння.

Ватажок племені Вітрів сиділа з іншими дітьми, ховаючись за парканом. Але дівчина встала та пішла до Степана та подруг.

Розумієш, коли ти добра людина, - крикнула Мілана, - світ до тебе не байдужий. А коли ти хвора на голову, - дівчина витримала паузу, - я саме про тебе Маша і кажу. Коли ти хвора, світ в твоїх руках розвалиться при першій же нагоді. Вчора до тебе прийшли твої розумні дівчата та доповіли, що плем’я Вітрів прийде гурбою. Звичайно, ти теж дуже розумна, та вирішила мене сховати в іншому місці.