Кулик Степан - Відродження-2, Кулик Степан

Власне, і сам поліцмейстер доповідав лише про те, що не можна було приховати, а про найважливіші та таємні справи він розмовляв з іншими людьми, до речі, далеко не завжди в офіційних кабінетах. Ті розмови неквапливо протікали в затишних, розкішно обставлених кімнатах з рясно накритими столами і під акомпанемент дзвінкого сміху призначених на десерт жриць кохання.

Нічого не змінилось. Варвари біля воріт? Ну і нехай. І без нас розберуться… Не розібралися? Начхати. Наливай і нехай живе бенкет під час чуми... Варвари теж люди… окультурим з часом.

Нам у такі висоти чи глибини забиратися потреби не було. Лише знайти в Старому місті крамницю з ремонту взуття, запитати Керима і передайте привіт від Гургена Товстого. І не забути запитати про здоров'я тітоньки Анаїс. Після цього цей, шевських справ майстер мав зробити нам нові, чисті документи. Ну, а що? Де їх ще робити, якщо не в шевській майстерні? Не в паспортний же стіл йти, справді...

Одне бентежило — пізній час. Поки дочалапали, настала ніч. А я дуже сумнівався, що такі заклади працюють цілодобово. Але, перш ніж шукати нічліг, мало сенс все ж таки перевірити. А раптом?

Народ на вулицях не те щоб роївся, але після майже знелюднених спальних районів, кількість населення, що швендяє вулицями, причому, більшою частиною напідпитку, зашкалювала. І викликало несвідому агресію. Ми там з голоду загинаємось, за зайву крихту готові вбивати, а ця сволота тут жирує?! І не тільки ситно жере, а ще й бухає!

І ця злість мало не вирвалася назовні, коли зграйка дівчат, явно ще шкільного віку, що не ховаючись пускаючих по колу пляшку з вином, образливо зареготала, тицяючи пальцями в комбінезони моїх супутниць. Врятувала становище Олена. Блондинка зробила крок до шмаркачок, щось тихо промовила, і ті, миттю змінившись в обличчях, бочком відійшли вбік, а потім швидко шмигнули в двері найближчої забігайлівки.

— Що ти сказала їм?

— Не переймайся... Це наші маленькі дівочі секретики... Далеко ще йти? Де цей взуттєвий бутік Керима?

— От і запитала б.

— Та без проблем… — Олена відокремилася від нас і пішла навперейми якомусь чоловікові. Що саме вийшов з дверей магазину з кількома об'ємними пакетами.

Коли вона його гукнула, той спершу відсахнувся, а потім вибухнув добірною лайкою. Мовляв, зовсім повії нахабніли, за хлібом сходити не можна, щоб не причепилися дорогою. Хоч не виходь увечері з дому.

І ось тут я побачив, як працює харизма восьмого рівня. Менше хвилини знадобилося білявці, щоб чоловік розтанув, докладно пояснив де розташовується потрібна дівчина будівля і навіть зголосився провести особисто. І про те, що йому треба терміново додому, згадав лише після того, як я підійшов.

Лавка Керима виявилася недалеко, лише у двох кварталах. На жаль, як я й думав, двері були зачинені, а жалюзі опущені. На стукіт теж ніхто не обізвався.

— Треба чекати ранку… — озвучив я очевидне. — Питання, де?

Шукати ночівлю в незнайомому, я навіть сказав би, чужому місті, той ще менінгіт. Незрозуміло, кого питати, скільки коштує. Так що сам собою напрошувався варіант: повернутися назад, у район Нового міста і перекантовуватися в будь-якому порожньому будинку.

Але доля несподівано виявила поблажливість. Двері крамниці заскрипіли засувами і відчинилися. Здоровенний мужик, що появився в них, окинув нас похмурим поглядом і навіть ні про що не питаючи, невдоволено пробасив:

— Закрито. Завтра приходьте.

— А ми від Гургена Товстого, — зненацька вилізла наперед Сашка. — Він дуже стурбований здоров'ям тітоньки Анаїс. Так сильно, що ніяк до ранку не може зачекати.

— Від Ґурґена, кажеш? — зацікавлено глянув на неї чолов’яга. — Гм... Це змінює справу. Зі здоров'ям у тітоньки все гаразд, але турбота їй не завадить. Заходьте…

Він повернувся, пірнув у темряву магазину, але вже за кілька миттєвостей спалахнуло світло. Ми не забарилися, увійшли слідом і я, як останній, зачинив двері.

Багато полиць, багато взуття. І незнищенний аромат шкіри, вакси, воскової мастики і специфічний запах казеїнового клею, що витав над усім цим букетом.

— Сідайте, — вказав чоловік на стільці перед невеликим бюро для прийому-видачі замовлень. — Слухаю уважно?

Весь вигляд його демонстрував, що людина він зайнята і марно час втрачати не має наміру. Треба щось — викладайте. Сумніваєтеся — провалюйте. І я вирішив не зволікати. Виклав на стійку порожні бланки посвідчень і постукав пальцем.

— Потрібні нові та чисті документи. Для мене та моїх супутниць. Швидко.

— Я бачу лише два бланки, — уточнив чоловік. — А вас троє.

— Возген сказав, що це не становитиме проблеми…

— Загалом так, — кивнув господар крамниці. — Питання ціни? У борг не працюємо.

— Скільки?

— За ці два — сорок. За третє — ще тридцять.

Сашка обурено відкрила рота, але Олена штовхнула її в гомілку. Досвід секретарки підказав, що втручатися у розмову не варто.

— Возген казав, що буде знижка…

— То хай би він і зробив вам документи, якщо такий щедрий, — пробурчав Керим. Подумав трохи та кивнув. — Гаразд. Замовлення велике. Тож п'ять монет від загальної суми спущу. Але ніякої оплати за фактом, гроші вперед. Я не збираюся нести свої в паспортний стіл.