Наталка Шевцова - Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова

Виявилося, що ні, позаду нього двійника дівчини не було.

«Значить не ілюзія», – сумно подумки констатував молодий чоловік.

– Капітане, чи не могли б ви приділити мені пару хвилин вашого дорогоцінного часу? – тим часом ніжним голоском поцікавилася у нього не-ілюзія.

Рафаель приречено зітхнув й похмуро буркнув:

– Із задоволенням, леді.

Беребра розпрямилася й, сліпуче посміхнувшись, простягла руку.

– У такому разі, ходімо!

– Ходімо? – здивовано перепитав Маріус. – Куди?

Очі дівчини блиснули посмішкою.

– До фуршетних столів. А ви що думали, що я вас танцювати покличу?

– До фуршетних столів? – здивовано перепитав капітан.

– Саме так, до фуршетних столів, – повторила дівчина й пояснила: – Мені дуже хочеться їсти і зовсім не хочеться танцювати. І тому побачивши, що і ви теж прямуєте до фуршетних столів, я подумала... Адже ви до них йшли, перш ніж... гммм... передумали? – раптом, ніби схаменувшись, уточнила вона.

Востаннє Рафаель перекусив бутербродом та кавою понад дванадцять годин тому, тому він й справді прямував до фуршетних столів.

– Я не передумав, просто згадав дещо, що я повинен був повідомити головному дізнавачу, – дуже непереконливо збрехав капітан, оскільки Беребра знала: Ілберт Смаратис вже більш ніж як з півгодини «чергував» біля фуршетних столів, уплітаючи за обидві щоки усе, до чого тільки могла дотягнутися його рука.

Однак Беребра була розумною дівчиною й тому вдала, що біля фуршетних столів головного дізнавача вона помітила прямісінько тільки-но що.

– Тоді вам тим паче потрібно до фуршетних столів, бо лорд-дізнавач, якщо я його, звичайно ж, не з ким не плутаю, щойно до них підійшов, – невинним, безтурботним голоском зауважила вона.

Капітан Маріус, звичайно ж, міг легко придумати, про що таке важливе він хотів поговорити зі Смартісом… Але одна справа вирішити втекти від зовсім незнайомої дівчини, та ще й сподіваючись при цьому, що дівчина не зрозуміє, що він дає стрекочу та ще й від неї, й зовсім інша – вчинити не по-лицарськи з дівчиною, якій він встиг вже почати симпатизувати.

– Ви хотіли сказати, НАМ потрібно до фуршетних столів, леді ееммм… – підставивши лікоть, відкоригував фразу співрозмовниці Маріус.

– Леді Беребра Халстейн, – беручи його під лікоть, підказали йому.

– Лорд Рафаель Маріус, – представився капітан. – Дуже голодний лорд Рафаель Маріус, тому якщо раптом помітите, що в моїй пащі разом із тарталетками зникають також тарілки, по-перше, не дивуйтеся, а по-друге, не судить суворо! – додав він жартівливо.