Аліна Гончарова - Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова

Даремно бродиш пізно ввечері одна в такому темному місці.  За це ти й поплатилася.

Андрій гукнув пані, але вона лише прискорила і без того швидкий крок.  Втім, вампір, навіть п'яний, навіть Багров, набагато швидший за людину.  Тож незабаром друг повернувся, ведучи за собою бідну городянку.

Не знаю, що він їй сказав (або показав (я про ікла, збоченці)), але бідолаха тремтіла від страху як осиновий лист.

- Починай, - сказав Андрій, простягаючи мені руку дівчини.

Чорт, ікла у нас з'являються за власним бажанням, але раніше я їх для справи ніколи не використовував.  А зараз доведеться.

Я ніяково притягнув тремтячу дівчину до себе, акуратно прибираючи волосся з її тонкої шиї.  Подовживши ікла, я невміло вкусив її.

А це було навіть смачно.  Тепла кров ніби зігрівала зсередини, змушувала забути про всі неприємності та нещастя, дарувала спокій та незрозуміле задоволення.

Міша та Андрій з вдячністю (з чого б це?) та інтересом спостерігали за мною.  Я знову потягся до незахищеної шиї пані.

Не знаю, скільки часу пройшло з першого мого укусу.  На моєму обличчі стікала її тепла кров, коли я відчув чиюсь присутність.

І це був вочевидь не вампір.

Піднявши стомлені очі, я зустрівся з коханим, але в той же час переляканим, засуджуючим і розчарованим поглядом таких знайомих і яскраво-зелених очей...