Тетяна Котило - Зцілений тобою, Тетяна Котило

– Не мене. Я потрібна йому для іншого. – зізналась з зухвалою усмішкою на обличчі.

Мар’яна спохмурніла, не така жінка вже й приємна, як здалось на початку їхнього знайомства. Складалось відчуття, що вона мітить територію за яку Мар’яна має намір зайти. 

– Я для потіхи. 

– Не розумію, для чого ви все це мені розповідаєте? Я ні на що не претендую. 

Як тільки-но зміцнію, відчую сили, піду. Якщо Любомирові колись буде потрібна моя допомога, допоможу. Не відвернусь. Бо ж він не відвернувся. 

Вона навіть думки не допускала, що може закохатись в нього. А він, так поготів. Обоє з різних світів. Обоє різних характерів і принципів.

Альбіна не сказала більше ні слова. Підвелась і граційно пройшла до виходу, натякаючи, що час прощатися.

***

     Мар’яна сиділа за ноутбуком, шукаючи різну інформацію про столичні університети. Вона досі не полишала віри вступити до вишу. Потрібно набратись сміливості й поговорити про це з Любомиром. Тільки-но згадала про чоловіка, як він увійшов до квартири. Знову без попередження. Знову скориставшись особистим ключем. Сьогодні він Мар’яні видався напрочуд замкненим. Чоловік сів на диван, кинувши на скляний столик ключі та телефон. Скинув піджак й розстебнув верхні ґудзики сорочки, а за ними рукава, що закотив по лікті.

– Ти голодний? В холодильнику стоїть вчорашня вечеря.

Мишеня проявляє турботу. Краще б про себе дбала. Під очима досі має темні кола. Завтра привезе їй вітаміни.

– Сама щось їла?

– Салат з руколи та тунця.

Подумки похвалив. З харчуванням розібралась. Розбереться й з іншим. Квартира була оповита спокоєм. В ній відчувався затишок в якому хотілось залишатись. Мир на мить заплющив очі та не зчувся, як заснув. Мар’яна обережно, аби не розбудити чоловіка, стягнула з нього взуття та вкрила ковдрою. Уві сні людина скидає з себе денну маску, мимоволі розслабляється, надаючи обличчю справжності. Воно чітко виражає людські почуття, зокрема емоції: біль, радість, розчарування, втому, спокій, злість. Любомир зазвичай був похмурим, заразом залишався спокійним і зібраним. Нічого зайвого, нічого, щоб видало істинних емоцій. Гострі риси обличчя зараз були м’якими. Милий. Подумала і відразу нагримала на себе. Згадала про домовленість. Як тільки-но Любомир дізнається, що вона в нього раптом закохається, умові прийде кінець. Він безумовно володіє надзвичайно сильною енергетикою. Манить, притягує. Але нічого окрім ділової домовленості між ними не може бути. 

Я тут не для того, аби зачаровуватись цим чоловіком, що знешкоджує одним лише поглядом. 

Мар’яна вимкнула світло й пішла у спальню. Вночі прокинулась від стороннього шуму, наче щойно хтось зачинив двері. Коли дівчина навшпиньках увійшла до вітальні, виявила порожній диван. Вона підійшла до вікна й у дворі побачила Любомира, що сідав у авто. 

Коли посеред ночі прокинувся прийняв рішення піти. Залишатись в мишеня було поганою ознакою. Одинокий вовк, довгий час залишався в своєму лігві й поки не збирається покидати його. За мить машина зникнула в темряві ночі. 

З першими півнями, а втім, це в минулому. З першим звуком будильника Мар’яна скочила з ліжка. За графіком в неї була пробіжка.

– Алло. – відповіла на телефонний дзвінок, вибігши з ванної.

– Добрий ранок, Мар’яно. Перевір свою електронну пошту, я щойно тобі скинув інформацію по вишах і факультетах. Подумай до завтра і визначся куди б мала намір вступити. 

Любомир без зайвих слів, як завжди чітко, по суті повідомив інформацію і вимкнув телефон. Мар’яна притисла мобільний до грудей, радіючи своєму щастю. Не мало сенсу переглядати факультети, бо знала яку професію хоче обрати в майбутньому.