Всеволод Нестайко - Скорочено Тореадори з Васюківки

У хаті Пашків топилася дитина: п'ятирічного Альошку не встигли винести. Пайчадзе кинувся у воду, висадив ногами вікно, заплив у хату і врятував дитину.

Ми знову поспішили до крайньої хати. Я чомусь згадав Павлушу і раптом побачив його на човні у світлі прожектора. Я зрозумів, що Павлуша дістався на своєму надувному човнику до верб, де в'язалися човни всього села, знайшов там човна, якого чудом не знесло, і тепер пливе рятувати людей.

Ми підплили до хати баби Мокрини. На старій хаті сиділа баба Мокрина. А дві її незаміжні дочки були на горищі недобудованої кам'яниці разом з коровою. Поки солдати рятували корову і дочок баби, баба плакала, що забула щось за іконою. І я вирішив діяти.

Розділ 21

Я пірнаю в затоплену хату. Пастка. Віч-на-віч з Богом. Безвихідь

Хата була затоплена майже по самісіньку стріху, і вікна я не бачив. Але шибки вже були повибивані. Я трохи сіпнувся вгору, хапнув повні груди повітря і пірнув. За іконою знайшов невеликий довгастий пакуночок. Та коли поплив назад, вікно завалило чимось великим і важезним. Друге вікно було загороджено шафою. Більше вікон не було. Я вхопився за електричнии дріт з лампочкою, що звисав зі стелі посеред хати. Дихати було важко. І раптом я зрозумів увесь жах свого становища. У кутку перед іконою ще горіла лампадка. Тут я вперше придивився до ікони і побачив… Бога. Він зорив на мене з кутка великими круглими чорними очима – спокійно і строго. Це було так страшно, що я згадав попа Гогу і його слова: "Темна вода во облацех". Але я не хочу вмирати!

Розділ 22

"Давай руку!". Я знову з ним. Що було за іконою

Раптом я почув голос Павлуші. Виявилося, що в сінях у стелі був хід на горище! Павлуша світив ліхтариком і давав мені руку. Він почав потроху підтягати мене вгору. Йому довелося добряче-таки помучитися, поки я одірвався нарешті од води і перевалився на горище.

Я радів, бо Павлуша говорив, що думав про мене і шукав. Друзяка мій дорогий! Як я міг думати, що ми назавжди посварилися? Як добре жити на світі, коли тебе врятував од смерті твій друг!

Пакуночок був у моїй кишені. Ми присвітили і побачили, що то були листи загиблого на війні чоловіка баби Мокрини. Фронтові солдатські трикутники. І те, що я мало не втопився, рятуючи фронтові листи дядька Михайла, який загинув в останній день війни, набуло для мене якогось особливого змісту.

Ми з Павлушею вибралися через горище. Я віддав бабі листи. З'явився Митя Іванов і порятував бабу. Уже розвиднілося. Дощ припинився. На затоплені хати й дерева лягав туман. Я раптом відчув, як замерз. Пайчадзе кликав мене, але я сказав, що поїду з Павлушею.

Розділ 23

У хаті Гребенюків. Ой, нога, нога! Безславно додому. Все плутається

Павлуша віддав мені свою куртку. Я взяв весло, щоб зігрітися, і скерував човна під садами вулицею. Повз нас проїжджали бронетранспортери з різним хатнім скарбом і людьми. Серед них була Гребенючка. Павлуша мріяв врятувати її, але не встиг припливти першим. Я сказав, що можна попливти до її будинку і врятувати щось цінне з хати.

У хаті не виявилося нічого цінного, усе забрали. До всього я ще й підвернув ногу. Унизу біля кісточки щось хруснуло. Я не встояв і шубовснув у воду. Павлуша допоміг мені залізти в човен. На вулиці до нас під'їхав Пайчадзе і віддав Вороного. Павлуша довіз мене додому велисопедом, я сидів на багажнику. Дома в нас не було нікого. Навіть Яришки. Павлуша допоміг мені зашкандибати в хату, потім допоміг перевдягтись у сухе. Нога вже була, як колода. Я лежав, і мене тіпало. І раптом мені зробилося жарко. Я ніби засинав. Почув ще голоси Павлуші, медички і ще чиїсь.

Розділ 24

Хвороба. Сни і дійсність. Чого вони всі такі хороші?

Я прохворів понад два тижні. Прийшов до тями лише на третій день. Біля мене сидів дід. Потім прийшла мама і тато, який сказав, що має геройського сина. Нога була забинтована. Був вивих.

Прийшов Павлуша, ми сиділи і мовчали. Він тільки усміхався і раз у раз підморгував мені. Невже могло статися так, що він міг не бути більше моїм другом? Це було б просто жахливо. Павлуша розповів, як інші хлопці допомагали рятувати людей і худобу. Згодом друг побіг кудись, а я заснув. І снився мені якийсь дивний сон.

Розділ 25

Усе! Кінець! Я дарую велосипед. "Загаза чогтова!" Я видужую

Прокинувшись, я побачив Яришку. Вона подала мені сніданок, бо вдома нікого не було і називала "любим бгатиком" ("р" не вимовляла). Мене це насторожувало, я думав, що усі такі добрі до мене, бо я не видужаю. І я наважився подарувати свій велосипед сестричці.

Вона хотіла на ньому кататися, а я не ніколи не дозволяв. Подарувавши велосипед Яришці, я відчув, що мої рахунки з життям майже зведені. Я чув, як мій Вороний деренчав і дзвенів. Ці звуки шматували моє умираюче серце.

Та згодом прийшла лікарка і сказала, що скоро я буду здоровий. Мені полегшало. Я навіть почув, як упав разом з Яришкою мій велосипед у дворі. Який же він мій? Нема! Подарував. У дворі знову