Всеволод Нестайко - Скорочено Тореадори з Васюківки

Усі готувалися до весілля на все село. Запрошені були і солдати— рятівники. Зробили довжелезного стола.

А ми з Павлушею готувалися собі окремо…

За три дні до весілля з Грузії прилетіли родичі й друзі нареченого, їх було чоловік сто, не менше. Привезли десять бочок грузинського вина і вже не знаю скільки ящиків з мандаринами, апельсинами, гранатами, чурчхелою та іншими кавказькими ласощами.

І от надійшов переддень весілля.

Ми прибрали свій клас, усі взяли по букету квітів. Гребенючка мала сказати слово від класу. Потім виступить Коля Кагарлицький і скаже хлоп'яче слово від класу. Третім виступить Карафолька і прочитає вірша, якого сам довго писав. На завершення урочистого прощання Антончик Мацієвський сфотографує Галину Сидорівну з усім класом. І ми подаруємо їй цю фотографію. У коридорі почулись кроки вчительки. Ми чули, як вона підійшла, спинилася перед дверима. І якусь хвилю стояла, не наважуючись зайти. Вона стояла там, а ми стояли тут. І це була мить, яку важко передати… І от двері розчахнулися, і вона завмерла на порозі. Вчителька плакала. Що тут знялося! Буря! Дівчатка враз голосно заревли і кинулися до неї, обхопили її з усіх боків, і почали цілувати, плачучи. А ми, хлопці, як по команді, повернули голови й стали дивитися у вікно, кривлячись і кусаючи губи. Який тут міг бути художній виступ Гребенючки, і художньо-гумористичний виступ Колі Кагарлицького, не кажучи вже про Карафольчин вірш? Ми вийшли зі школи і табунцем навколо Галини Сидорівни пішли на річку, в поле, до лісу. І ходили так до вечора. І нічого не говорили.

Весілля було гучне. За одним столом сиділо геть усе наше село, та ще пів грузинського села, та ще майже цілий полк солдатів. Тости не закінчувалися. Дитячий стіл був накритий окремо. І що вже того лимонаду ми понапивались і морозива, цукерок та різних грузинських ласощів понаїдалися – од пуза!

Коли я бігав на хвилину додому (перевірити, чи замкнув сарай, де була наша "таємниця"), я бачив, як вулицею проїхав на машині отець Гога. Напевне він відчував себе самотнім. А той вираз "темна вода во облацех" дід мені пояснив: плутана, незрозуміла справа. Цією фразою отець Гога хотів натякнути, що він погано розуміється на моторі свого "Москвича".

Весілля почали гуляти в обід. Але ми з Павлушею чекали смерку. "Таємницю" приторочили до багажника, сіли на велосипеди і поїхали у поле, що за садом, де весілля. Почали запускати. Я мчав на велосипеді, стискаючи у руці котушку, а Павлуша біг позаду, підтримуючи його. Аж от нарешті злетів, знявся й пішов-пішов. Все вище й вище вгору… Ліхтар, який світився, і на якому з трьох боків писало: "Слава Галині Сидорівні!", "Бажаємо щастя!", "Не забувайте нас!". А з четвертого боку щасливо усміхався чорновусий красень лейтенант, якого намалював Павлуша. А я придумав "електрифікацію", і ліхтар світився. Ми були щасливі. Наш сюрприз удався. Він світився високо в небі, і його бачили усі.

Згодом змія треба було згорнути. Але був вітер. Нас тягло по полю, наче собачат на мотузці. І раптом…змій загорівся. Він був із сухих дерев'яних планок, обклеєних цупким папером. Долітаючи до землі, він уже палав, мов величезний смолоскип. Він з тріском упав на землю, розсипаючи іскри. І враз земля спалахнула і загорілася навколо нього. Це ж на узліссі! Там же лежить скошене сіно, яке ще не згребли! Із тріском займалися кущі на узліссі. Я кинувся просто у вогонь, топчучи його ногами і збиваючи полум'я піджаком. Павлуша був без піджака, у самій сорочці. Він кинувся до кущів, рвонув кілька гілок з листям і ними став збивати вогонь. Ніхто не знав, що тут коїться… Добре, що прибігла Гребенючка. Утрьох справа пішла краще. Вогонь почав потроху відступати. І от усе скінчено.

Знеможені, ми посідали на землю і сиділи мовчки. Обличчя в нас були закіптюжені, попалений одяг звисав клаптями. Я глянув на Гребенючку і усміхнувся. А вона таки молодець.

Я думав, що ми з Павлушею будемо дружити найміцнішою, найвірнішою дружбою і станемо солдатами.

Ну, а… Ганька? Гребенючка? Ну, що ж, хай буде й Ганька!

Стислий переказ по розділам, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.