Михайло Юрійович Відейко - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)

що історія не знає прикладів, коли б отримані за «могильне золото» гроші принесли сталий статок і процвітання, так само як і володіння награбованими у небіжчиків скарбами — земну славу.

І все-таки, будь-які гори здобутого таким чином жовтого металу та старожитностей, нехай навіть зібрані колекціонерами й усіма музеями світу, ніколи не повідали б нам про скіфів і Скіфію навіть десяту частку відомого нині, якби не було справжніх археологічних розкопок. Коли б вісім поколінь археологів сезон за сезоном, крок за кроком не проникали б у таємниці степових пірамід та не відновили б у результаті історію їх творців.

Упродовж останніх десятиліть не лише розглядаються, але і успішно реалізуються проекти, спрямовані на проведення нових досліджень уже розкопаних величезних скіфських царських курганів. Серед них Чортомлик, Олександрівський курган. Археологи не без підстав припускають, що накопичені за сто років знання дадуть змогу їм знайти й відкрити, побачити все те, що не вдалося їхнім колегам у ХІХ та на початку ХХ ст.

Країна забутих міст (лісостепові спільноти скіфського часу)

Евеліна Кравченко

Український лісостеп надзвичайно багатий на археологічні пам’ятки. Помірний клімат, родючі ґрунти, багаті на дичину ліси і на рибу річки, джерела хорошої питної води зробили цю зону постійно заселеною різними спільнотами протягом усього голоцену. Великі ріки зв’язують його із морськими узбережжями.

Пам’ятки часу фінальної бронзи — раннього заліза лісостепової смуги в основному зосереджені уздовж водних артерій, басейнами яких, вони, власне, і об’єднуються у локальні групи. Одним із визначальних факторів розвитку лісостепових спільнот є степ, по якому постійно пересувалися у західному напрямку інші спільноти із власним світоглядом і економікою. Особливо помітним став фактор степових культур у лісостепу починаючи з доби раннього заліза. Серед пам’яток яскраво виділяється таке явище, як лісостепові городища, різні за площею, відмінні хронологічно, такі, що мають не завжди тотожне напов­нення культурних шарів, але схожі за принципом організації культурного простору.

Описувати і картографувати ранньоскіфські лісостепові городища почали ще XIX ст. Системно цю роботу розпочав Володимир Боніфатійович Антонович[6]. Століття по тому городища Лісостепу стали предметом вивчення цілої плеяди скіфологів, висувалося безліч гіпотез причин їх виникнення, етнічної належності будівельників і мешканців, функціонального призначення і т. ін.

Наш путівник по Скіфії — «Історії» Геродота, містить незначну кількість відомостей про народи, які населяли лісостеп з обох берегів Дніпра (Борисфена). За Геродотовою легендою, дочка Борисфена, Змієдіва, була матір’ю Скіфа. Правобережні племена названі «батьком історії» скіфами-орачами, на Лівобережжі дослідники Геродотового твору розміщують скіфів-землеробів, будинів і гелонів.

Що це було за явище в історії Європи, із чим пов’язане, і чи можемо ми говорити про етнічну і суспільну спільноту в українському лісостепу за доби скіфів?

Перш ніж перейти до висвітлення цих питань спершу варто зупинитися на терміні «скіфський час». Звичайно, що під цим поняттям ми розуміємо певний часовий проміжок, за якого в степах на півночі Понту Евксинського (Чорне море) панували скіфи. Але наука дуже рідко розвивається прямими логічними сентенціями. Так сталося і зі скіфським часом.

Ми знаємо, що попередниками скіфів в понтійських степах були кіммерійці. Під цією назвою ми припускаємо кочові племена, які, як і скіфи, прийшли до нас зі сходу і відомі в матеріалі й культурі під комплексом ознак чорногорівських і новочеркаських старожитностей. І, якщо перші — раніші і трохи віддаленіші від появи геродотівських скіфів в українському степу, то другі, відомі під набором ознак культури новочеркаського типу, мають як властиві тільки цьому набору ознаки, так і ознаки своїх наступників скіфів. Тому щодо них у сучасній археології вживається термін «ранньоскіфська культура», що припадає на чітко визначений часовий проміжок близько середини VIII — початку VII ст. до н. е. і відповідає ранньому етапу цієї культури (скорочено РСК-1). Але парадоксом є те, що безпосередньо в цей час жодних нових пам’яток у Лісостепу не виникає. На самому початку періоду близько середини VIII ст. до н. е. зазнає руйнувань низка укріплених поселень Лісостепу.

Частина їх, особливо, дальніх, що на кордонах із Карпатами, існували вже за періоду раннього гальштату. Лісостепові укріплені поселення і городища чорноліської культури або припинили своє існування, або зазнали змін у матеріальному комплексі, зокрема керамічному наборі. Поновлення життя на них було нетривалим. Натомість у другій половині VII — наприкінці VII ст. до н. е. у Лісостепу формується нова система укріплених поселень і городищ, оборонні споруди яких будуються вже із урахуванням нових видів зброї, навиків управління конем і принципів ведення бою, які вже у сформованому вигляді із символікою — прикрасами у скіфському звіриному стилі — дещо згодом принесли із собою скіфи. Загалом це не поодинокі укріплені поселення, а системи укріплених поселень, вписані у складний рельєф таким чином, щоб максимально убезпечити своїх мешканців від нападу. Виникають такі системи уздовж найбільших водних артерій — Дністра, Бугу, Дніпра та їх приток.

Варто відзначити, що культурний поділ Північного Причорномор’я на Право- і Лівобережжя Дніпра, що доволі часто яскраво присутній в історії цих земель, на етапі появи городищ скіфського часу не відіграє провідної ролі. Останні дослідження керамічного комплексу лівобережних городищ, який є найвиразнішим показником етнічних змін і походження культур, показав, що найраніші керамічні комплекси мають правобережні корені в чорноліській культурі і пам’ятках жаботинського типу, а місцева кераміка бондарихінської культури з’являється в цих пам’ятках у контактних регіонах уже постфактум. Тобто феномен виникнення скіфських городищ має не лише спільну хронологічну позицію, а й етнічні характеристики.

Загалом на зламі бронзової і залізної доби в Центральній і Західній Європі відбувається активне будівництво різного роду захисних споруд навколо поселень і священних місць. Різна культурна приналежність європейських пам’яток репрезентує зокрема й різні традиції будівництва, тобто впорядкування життєвого простору того чи іншого племені. Культури полів поховань і пам’ятки, пов’язані із лужицькими старожитностями захищають не лише свій сакральний простір, а й увесь життєвий простір.

Племена культур східного або фракійського гальштату захищають переважно священні місця, які в часи небезпеки слугують схованками для мешканців навколишніх поселень. Власне, такий самий спосіб укріплення поселень відбувається водночас і на півдні Європи, тільки більш системно, із врахуванням досвіду попередніх культур, в фіналі якого ми вже бачимо архітектуру античного поліса і дотепер актуальний ідеальний план Гіпподамова міста.

Життя племен Центрально-Східної Європи не могло відбуватися відірвано від основ­ного ареалу європейських культур, тут також починають виникати укріплені поселення.

Лісостепові городища витягнулися майже суцільною смугою по півдню цієї зони від Дністра до лівобережних приток Дніпра. Переважна більшість городищ цієї смуги виникла ще в період раннього гальштату. Деякі з них мають і чорноліські нижні шари, і ранньоскіфські верхні, що маркуються наявністю античних імпортів. Невелика частина городищ цієї смуги має тільки скіфські шари. Такі городища ще називають городищами гігантами, вони часто об’єднують кілька поселень за спільними укріпленнями, виникнення таких городищ припадає на VI–V ст. до н. е.

Проте варто також згадати північну лінію городищ скіфського часу, розташовану на межі лісу і лісостепу. Примітно, що ці пам’ятки загалом виникли в VIІ ст. до н. е., їх система укріплень подібна до скіфських городищ-гігантів південної лінії, що з’явилися трохи згодом. Так само типологічно подібним є матеріал із скіфських шарів цих пам’яток включно із