Ясміна Лав - Покоївка для бізнесмена, Ясміна Лав

- То чому покоївка ?- не наполягаючи , легко запитує Орлов .
- Тому що я люблю працювати коли на мене ніхто не дивиться . І не заважає ...- згадую як прибирала в його  номері і червонію .

А Адам усміхається ...
І я розумію що просто витріщаюся на нього ... 
Тому що не можливо на такого чоловіка не дивитися . Він наче з обгортки журналу . 
Все ідеальне - губи , ніс , брови , волосся , руки , тіло ...
Опускаю погляд до живота чоловіка і прикушую губу ...

А через секунду відчуваю як нога запинається об щось тверде і я лечу вниз обличчям .
Виставляю руки вперед і закриваю очі ....
В голові одна думка .
А я думала що ще більше зганьбитися перед ним не зможу ...

Та болі не відчуваю.  Наче зависаю в повітрі . Відкриваю очі й опиняюся в обіймах Орлова ...
Серце б'ється наче ненормальне , дихання часте ... До того ж в обох.

Наші тіла притискаються одне до одного . Відчуваю його руки на моїй талії.
Підіймаю очі і бачу безодню...

Зрачки розширені , губи стиснуті , а ніздрі роздуваються , наче зараз цей дракон почне  викидати вогонь.
Від такої близькості червонію до кінчиків пальців і починаю тремтіти .

- Я голодний .- хриплим голосом каже Орлов і взявши мене за руку веде до ресторану .
А я намагаюся прийти до тями , і хоч трохи контролювати своє тіло .

Заклад нас зустрічає веселою музикою і на диво гарною відкритою терасою.
Плетені столики , м'які пуфики і подушки . Затишний інтер'єр витриманий у світлих природних  тонах , великі панорамні вікна додають цьому місцю елегантності . А маленькі лампочки  , якими усіяна вся тераса роблять вечір романтичним .

В ресторані багато людей і це не дивно , сюди хочеться зайти . Тільки я не думала що такий як Орлов відвідує схожі ресторанчики ...
Ні , це не погане місце , просто ...туристичне , ніби ... 
На вигляд чоловік  полюбляє більш пафосні заклади .

- Про що ти думаєш ?- запитує він .

Підіймаю на нього очі , та відповідати не доводиться , до нас підходить офіціантка .
Кладе на стіл меню , люб'язно посміхається і відходить .

- Сподіваюся , ти любиш рибу .- усміхається чоловік , заглядаючи в меню.
- Так ...- виходить не дуже впевнено .

Тому швидко опускаю очі і трохи ніяковію ... Від тих цифр , які бачу на аркушах паперу .
Та я вдень і те менше заробляю , аніж тут коштує страва .
Так , я помилилася . Це не зовсім і простий ресторан , як подумалося на перший погляд.

- Можна я замовлю нам обом ?- питає Адам , кличучи жестом офіціантку .
І я просто киваю .

Зрозуміло , що за вечерю заплатить він ... Тому хай краще сам замовляє .

Наскільки я зрозуміла з того що називав чоловік , він замовив запечену з травами рибу , хоч я вже і забула її назву . Овочі WOK , каре баранини , салат з смішною назвою і на десерт чизкейк .

Наче нічого такого , все зрозуміло ... 
Та й дивлячись на те , яка я голодна - все що мені принесуть,  я з радістю спробую .
 

    ***

Весь вечір я ловила погляди чоловіка . І почала справді вірити що подобаюся йому . Тим більше що Адам неодноразово це давав зрозуміти. Та все ж в моїй голівці купа сумнівів .

" Я знаю що такі дівчата шукають на   заходах як цей . І готовий заплатити сповна .."
В пам'яті спливає нещодавнє свято . І комок зі сліз застрягає в горлі .

А що як Адам також  ...?
Ні , я не хочу про це думати . Не сьогодні.

- Тобі не сподобався десерт ?- дивлюся на сидячого навпроти чоловіка і бачу занепокоєння  в його очах.
- Все добре , десерт чудовий .- стараюся видавити з себе посмішку .
- Ти впевнена ? Я ж бачу що тебе щось засмутило .
- Сьогоднішній вечір не має до цього відношення ...- відповідаю опускаючи очі в тарілку .

Ну от ...зіпсувала такий гарний вечір своєю кислою міною , сварю себе в думках .

- Ходімо ...- раптом здригаюся від того як близько біля мене нахиляється Адам .
Чоловік усміхається і простягає руку .

Киваю у відповідь і встаю з місця . Але за руку його не беру. 
І так все зрозуміло .
Я зіпсувала йому настрій , і він вирішив відвезти мене додому .
І правильно , тому що нічого вірити в казки .
Хай все скінчиться навіть не почавшись ...

Ми виходимо з ресторану і він проходить зовсім близько , збоку . Сам бере мене за руку та переплітає наші пальці . По тілу розливається тепло , в животі наче розриваються феєрверки .
Я розвертаюся в бік стоянки , але Адам мене зупиняє .

- Ми погуляємо ...- усміхається і легко тягне за собою .

Чи треба казати як я зраділа ?
Напевно ні , тому що це неможливо описати словами .

       ***
 

Ми повільно йдемо піщаним берегом , занурюючи   голі пальці в теплий пісок . Десь здалеку доносяться звуки музики , місяць освітлює нам дорогу .  Ми тільки вдвох і тримаємося за руки .
Боже , невже мій сон збувається ...?

І згадавши те що відбувалося в моїх мареннях я майже підстрибую і застигаю  на місці .

- Все добре ?- питає Адам , зупинившись .
- Угу ...- відповідаю опустивши погляд .
Наче боюся що він прочитає мої думки  .

- Напевно , ти втомилася ... Звичайно , ти ж працювала весь день .
- Ні , ні ...все добре . Я зовсім не втомилася .- реагую занадто емоційно , а коли бачу як губи чоловіка розтягуються в посмішці то притихаю .

І не можу дивитися йому в обличчя ...

- Ти дуже гарна ...- зовсім тихо промовляє він .
І шум прибою відносить в даль його слова .

Підіймаю голову і відразу потрапляю в полум'я. Полум'я яке пече , опалює , п'янить...та ховатися більше не хочеться .
І я не ховаюся , дивлюся просто в бездонні очі й не відвожу погляду .

- Я хочу поцілувати тебе .

Чую , наче на задньому плані , і розумію що зараз це станеться .
І я повинна ...
А що я повинна ?
Зупинити його?
Хіба ж я не хочу цього ?
І відповідь приходить відразу .
Хочу ...Тому навіть не ворушуся .