Каміла Дані - Шлюбна ніч, Каміла Дані

-3-

ЄВА

Коли я зустріла Аню близько шести з половиною років тому, думала, що мої випробування на цьому закінчилися. Що я буду жити, всю свою невитрачену любов віддаючи найріднішому для мене чоловікові — моєму синові. На другому місці у мене стояла кар'єра, Аня дуже з цим допомогла. Налагоджений ритм життя цілком влаштовував мене. В той момент навіть не могла подумати, що Артем здатний зробити щось подібне!

Але зараз, сидячи в машині з телефоном у руках, я не поспішаю відкривати щойно отримане повідомлення. Я дуже боюся зламатися! Адже поки не побачила результат тесту, то можна уявити, що це просто поганий сон. Учора я зрозуміла, чому був проведений позаплановий огляд у школі на наявність вошей або якоїсь інфекційної хвороби. Мені так і не змогли пояснити причину, коли я зателефонувала директору і поставила це запитання. Пан Шогіл задіяв свої зв'язки, і, якщо результат покаже, що Тимур – його син, мені доведеться багато разів наступати собі на горло.

Відриваю погляд від телефону і дивлюся вперед, на лобове скло. Одразу після відвідин корпорації “ЯРМА” я поїхала до озера. Було непереборне бажання подивитися на тиху воду і поспостерігати за качками, поринути в атмосферу спокою і тиші. Вдихнути в себе свіже повітря і хоч трохи зрозуміти, як поводитись далі, щоб не наламати дров. Я знала, що Яромир не захоче зі мною зустрічатися. Якщо чесно, то навіть на це не сподівалася, мені було важливо зрозуміти, добре я думаю чи ні. Робив він тест, чи ні! Але я не думала, що буде настільки страшно дізнатися результат. Я ще його не бачила, але інтуїція підказує, що відповідь уже знаю.

Зробивши глибокий вдих, розблоковую телефон. Серце стукає в скронях, а ноги починають німіти, все тіло пробиває легке тремтіння, руки трясуться, тому не з першого разу виходить зняти блокування. Тільки-но екран спалахує яскравим світлом, я відкриваю непрочитані повідомлення. Повільно торкаюся кінчиком вказівного пальця до фотографії. Мить — і знімок збільшується на весь екран.

Пробігаю очима по тексту і наближаю низ фотографії, щоб краще розгледіти цифри. Дев'яносто дев'ять і дев'ять відсотків! Телефон випадає з рук. Це правда... Мене продали в першу шлюбну ніч! Перед очима все починає розпливатися, горло стискається з такою силою, що мені не вистачає кисню. Починаю хапати повітря ротом, як риба, викинута на берег. Відчиняю вікно автомобіля, впускаючи свіже повітря. Хочеться вити та битися головою об стіну. У моє серце повільно врізаються шипи, приносячи пекельну, нестерпну муку. Накриваю обличчя руками і тільки тепер розумію, що плачу. Сльози мокрими, солоними доріжками стікають по щоках, і я не відчуваю власного тіла. Мій мозок просто відключився. Тільки тепер я повірила до кінця, тільки тепер скуштувала гіркоту зради. Біль заполонив все тіло і душу! Роздираючий біль! Розриває мене на маленькі атоми, я просто розчавлена, розбита і зруйнована.

—А-а-а-а! — притискаю руки до грудей і кричу. Чому?! Чому це сталося саме зі мною?! За що Артем зі мною так вчинив?! Я ж кохала всією душею, всю себе, без залишку, віддала йому. Де я помилилася?!

Всі ці питання, немов пластинка, крутяться у голові. Біль заважає думати, витягаючи з мене всю енергію. Сльози не перестають капати з моїх очей. Немає сил навіть поворухнутися, як і бажання! Це серйозний удар для мене, який переверне не тільки моє життя, а й життя мого сина! Мені так боляче не було навіть тоді, коли Артем пішов від мене. Тоді він розбив моє серце, а зараз — душу!

Не знаю, скільки часу я так сиджу, але приходжу до тями вже коли на вулиці світять ліхтарі. Телефон дзвонить без перестанку, і я його, просто викидаю у вікно. Їду дуже повільно, по крайній правій смузі, навіть два рази не туди повертаю. Мене немов паралізувало, розумом я розумію все, але серце не хоче, не може змиритися з підступністю Артема. Душа загрузнула в муках і стражданнях, ненависті й злості. І страх за мого сина, адже я для Шогола просто набридлива муха, і, якщо буду дзижчати перед його носом, він мене просто розчавить.

Відмикаю двері ключем і заходжу у квартиру.

— Матусю, що сталося? Я тобі багато разів телефонував! — Тимур дивиться на мене мокрими очима.

— Пробач, я телефон викинула! — стаю навколішки та притягую до себе синочка. Обіймаю, і у мене знову починають капати сльози. Ніколи, ніколи я собі такого не дозволяла.

— Всі тебе дістали?! Тому ти викинула телефон? — синочок трохи віддаляється і дивиться на мене з подивом.— Мамо, ти що, плачеш? — шепоче, обіймаючи мене за шию. — Матусю, не плач! Я, коли виросту, всіх покараю, хто тебе образив, обіцяю!!!

Обіймаю його ще міцніше. Сьогодні я повинна йому все розповісти. Ще один ніж у серце! А завтра обов'язково буде легше! Обов'язково!!!

— Ніхто мене не образив, це сльози радості! Пам'ятаєш, я обіцяла тобі розповісти про тата? Ти ж хочеш знати про нього? — прикушую щоку, щоб не було так боляче. Я ніколи йому не брехала, але сьогодні просто повинна це зробити.

— Ой, господи, я так злякалася, що щось сталося! Навіть у ресторан телефонувала! Вони сказали, що ти сьогодні не була на роботі! — з кухні вибігає Марина. Від жінки пахне корвалолом і ще якимось ліками.

— Все нормально, я просто була у справах на іншому кінці міста і затрималася. Тимуре, йди до своєї кімнати, я тебе покличу, коли поговорю з Мариною, — відпускаю дитину. Він з опущеною головою мовчки йде по коридору геть.

Повільно підіймаюся на ноги. Знімаю піджак і кидаю в шафу-купе зверху на речі, без вішалки. Марина розглядає мене і бере за руку. Кілька секунд пильно вдивляється у моє обличчя і притягує до себе, дбайливо обіймаючи. Погладжує по спині заспокійливо, іноді проводить рукою по волоссю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍