Каміла Дані - Шлюбна ніч, Каміла Дані

Сам йду до дверей, секунди перетворюються в години, ще ніколи шлях від столу до дверей не був таким довгим. Різко відчиняю двері, зупиняючись на порозі. Пропалюю поглядом помічника і починаю кричати, немов поранений звір:

— Ти що, бл*ть, приріс до стільця? Не знаєш значення слова “неси”?! — жага знати, що вона залишила, з'їдає мене. Весь негатив рветься назовні з неймовірною силою. Стримувати себе немає сенсу, потім буде тільки гірше.

Проходжу вперед, хапаю лист з рук Макара і швидко повертаюсь у кабінет. З усієї сили гримаючи дверима, нетерпляче відкриваю невеликий конверт. Починаю читати, стискаючи зуби до скреготу. Умови?! Вона посміла поставити мені умови?!

— Сука, так я тебе на коліна поставлю! Хочеш умов?! Ти їх отримаєш! — шиплю крізь зціплені зуби. Погань невдячна, що вона з себе показує?!

У гніві суну руку в кишеню штанів і витягаю телефон. Набираю номер і чекаю відповіді. У мені клекоче стільки злості, що просто необхідно її викинути на когось.

— Так, — нарешті чується у слухавці.

— Ти з глузду з'їхала? Ти кому умови ставиш, дурепо? — чую, як вона голосно дихає.

— Або так, або ніяк! Хочеш спілкуватися з моїм сином — повинен виконувати ці вимоги! — і скидає виклик. Сука! Жбурляю телефон у стіну і стискаю руки в кулаки. Ні, люба, ти ніколи не будеш зверху! Скоро я тобі покажу твоє місце!

Вчепившись руками у робочий телефон, зі злістю набираю номер Кіма. Я хотів по-доброму, але передумав. Подивимося, як ти заспіваєш, коли я перекрию тобі кисень. Ти сама напросилася, тепер я шкодувати тебе не буду !!!

— Алло, — басить Кім у слухавку.

— Це я. Прикрий тій стерві виїзд з країни, та й взагалі з міста. Будь-яким способом перекрити потік грошей у фонд. Ресторан не чіпати. Працюй! — кидаю слухавку на місце. Від злості у грудях загоряється вогонь, а в очах починає темніти. Тільки солодке передчуття її перекошеного обличчя мене трішки приводить до тями. Уявляю, як вона буде злитися і вистрибувати зі штанів, точніше зі спідниці, щоб відновити фінансування. Нехай переживе і відчує на собі, той вбивчий біль у грудях, який я відчуваю довгих сім років.

Підіймаю розбитий телефон і дістаю сім-карту. Нишпорю у всіх ящиках столу в пошуках запасного апарату. Я ще недоговорив, сука, як вона посміла кинути слухавку?!

Відшукавши нарешті мобільний, миттєво вставляю карту. Роблю фото результату ДНК-тесту і відправляю Ораторці разом із текстом:

“Ще потрібні докази ? Я передумав, чекай завтра на вечерю!”

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно