Анна Мінаєва - Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва

Глава 6.1

Я, звичайно, припускала, що для кожної групи доведеться підбирати свій підхід, залежно від їхнього напряму, але хто б міг подумати, що підхід має бути настільки «свій».

До кінця тижня я вже рахувала дні до повернення майстра Юнари. Хай би вже забрала своїх старших, мені поки що й першого курсу вистачить. Гаразд, готова взяти навіть частину другого, але не всіх.

Ох, нижчі матерії, якби я знала, що некроманти почнуть мене розпитувати про властивості внутрішніх органів бестій… а потім уточнювати, як зі спотворенням магії підняти умертвістю когось із вищих… Ні, я навряд чи поїла б перед цим заняттям! А так доводилося зеленіти і розповідати про спотворення чарів і про те, як цього уникнути або хоча б мінімізувати.

Про групу факультету віщунів і сновидців так і краще промовчать. Це була найнудніша пара в моєму житті. Мало того, що частина студентів спала, посилаючись на те, що вони так краще зрозумiють матеріал, друга розпитувала про те, про що я зовсім не знала.

Ну от ніколи мені зелені віверни не снилися, щоб знати, як розтлумачити цей знак! І русалок із двома хвостами я теж ночами не бачила, щоб передбачити лихо мені загрожує чи щастя велике.

— Весело в тебе, — розсміялася Вив, коли я в кінці чергового божевільного дня зайшла до неї і впала на ліжко обличчям у подушку.

— Добий мене, — глухо простогнала я.

— Боюся, що некроманти тебе скоренько на ноги поставлять і уточнять, як провернуть такий самий трюк із опудалом мантикори, який стоїть у головному залі, — реготнула подруга, підсуваючи до мене вазу з печивом. — А взагалі видихни, сама ж знаєш, що перша неділя найскладніша. І тепер розумієш, що не лише для студентів.

— Угу, — я змусила себе сісти і потяглася за філіжанкою з гарячим чаєм. — А в тебе як із дипломом?

— Повільно божеволію, — з усмішкою повідомила вона мені. — Хто ж знав, що куратором у мене буде лютий майстер Шарен.

— Ой, — я скривилася. — Це йому ти магічних вужикiв у будинок запустила за завалений іспит?

— Йому самому, — пирхнула подруга. — Та мене ж хтось здав! Добре хоч татусю не донесли! Той би з мене швидко спустив шкуру і змусив регенерувати без застосування магії.

Про батька Вів'єна я чула стільки жахів, що й самій ставало погано. До того ж жахіття розповідала мені якраз подруга. Всі інші в один голос стверджували, що граф фон Аберг, хоч і бойовий маг у відставці, цілком позитивний персонаж. Але моя подруга вважала інакше і дуже боялася його засмутити.

— Так що доводиться страждати і віддуватися за минулі помилки, — пробурмотіла вона, знижуючи чарами температуру чаю.

— Мене ось що турбує, — невпевнено завела я розмову, — з легкої руки ректора я тепер тренуватиму студента, який піде на імперські змагання, щоб відстоювати честь академії та бестіологів.

— Ти? — Вiв подавилася чаєм. — З якого переляку? Завжди стара Юнара цим займалася.

— Мені потрібне звання майстра, — не вдаючись особливо подробиці сказала я. — А для цього треба зробити щось важливе для академії. Або потiти кілька років. Та тільки я не маю цього часу.

— Це пов'язано з де Лавіндом? — так само акуратно поцікавилася Вів'єн.

— Ні, — я заперечливо похитала головою. — А що тебе відомо?

— Та весь вищiй свiт тільки й судачить про те, що головний генерал імператора голову від дочки … вiд тебе втратив.

— Зрадника, — сказала я те, що Вів не стала. — Дочки зрадника.

— Лорі, ти ж знаєш, що я не вірю в ці байки, — збентежилася подруга. — Нехай кажуть, що хочуть. Але тато стверджує, що лорд Атрікс вірою та правдою служив старому королю. Ніхто не знає, що там сталося. Але він би нізащо в житті не зрадив королівської сім'ї.

Я важко зітхнула:

— Давай не будемо про це, гаразд?

— Так, звичайно, — Вiв сiла поруч зі мною і обійняла. — Тобі потрібна якась допомога із підготовкою цього нещасного студента?

— Поки що ні, але дякую, — я заплющила очі. — Гаразд, треба збиратися. Ти будеш на балу?

— Так, — дівчина відсторонилася і скривилася, — тато наполягає. Сама ж знаєш, як сильно я не люблю всі ці бали та прийоми.

— У цьому ми схожі, — хмикнула я. — Але не хвилюйся, всі стежитимуть за тим, як я уникаю Хамарта. У тебе буде нагода втекти.

— І кинути тебе на розшматування? — обурилася вона. — Ось уже ні. Дамо йому бій!

— Не уявляю, як ти це збираєшся робити, — засміялася я. — Але допомога зарахована, дякую.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно