Леся Українка - Думи і мрії, Леся Українка

655. Дата в першодруку; 19.01.1897 року.

В автографі Леся Українка викреслила три строфи. Після першої строфи (останній рядок «Так обом нам бракує простора») викреслено:

 

Темна доля забрала життя мого рай.

Вам його темна сила забрала.

Через весь поневолений рідний наш край

Наче зла хуртовина заграла.

 

Після п’ятої строфи першодруку (останній рядок «Дні без сонця, без місяця ночі!») викреслено:

 

Та не знають вони, що приваблює нас

Навіть сніжная буря зимою.

Що нас так порива у безрадісний час

Навіть гомін дощу за тюрмою.

 

Після сьомої строфи першодруку (останній рядок «Ще зостанеться цілеє море») викреслено:

 

Якби знать, що останні на світі терни

Нам уквітчають чола криваві,

Хай би ранили гостро і люто вони,

Ми б стояли, як владарі, в славі.

 

Вірш звернений до Михайла Васильовича Кривинюка (1871-1942), близького товариша Лесі Українки, пізніше чоловіка її молодшої сестри Ольги, який був арештований і ув’язнений за участь у студентському русі, зберігання та розповсюдження підпільних видань.

 

«Як дитиною бувало...» - Вперше надруковано у зб. «Думи і мрії», с. 93. Автограф: ф. 2, № 728. Дата автографа: 2.02.1897 р.

 

Романс.- Вперше надруковано у зб. «Думи і мрії», с. 94. Автограф: ф. 2, № 728. Дата автографа: 2.02.1897 р.

 

КРИМСЬКІ ВІДГУКИ

 

Вперше як цикл із семи віршів надруковано у зб. «Думи і мрії», с. 94-115.

 

I. Імпровізація.- Вперше надруковано у зб. «Думи і мрії». Автограф: ф. 2, № 663. Дата в першодруку: 1897 р. Ялта.

 

II. Уривки з листа.- Вперше надруковано у зб. «Думи і мрії». Автографи: ф. 2, № 664 (чорновий): ф. 2, № 663 (чистовий). Дата в першодруку: 1897 р. Ялта.

У чорновому автографі після 24-го рядка («Поважних, високих...») Леся Українка закреслила, замінивши рядом крапок, цілий уривок з двадцяти семи рядків:

 

Поки я дивлюся на море, гадаю, що й я така вільна,

Як хвиля білява,

Оглянусь на гори, що з півночі світ заступили,

І тінь мені думку покриє,

І раптом прокинеться спогад,

Що я не на волі, а тільки ланцюг мені довший

На час, на годину дала моя доля лукава,

Дозволила вийти за темную гір огорожу,

Немов за ворота тюрми, і глянути втомленим оком

На вічнеє вільнеє море.

Коли б мені сили, щоб раптом ланцюг розірвати,

Схопити човен-душогубку і легке подвійне весельце

І швидко, мов чайка морська білокрила, полинуть по хвилях

Геть за далекий обрій, звідки сонечко сходить,

В новії незнані світа,

На іншую долю й недолю!

Марнії мрії! За кожним моїм необачним, незміреним рухом

Бряжчить невидимий ланцюг і болем до кості мене протинає,

Гай-гай, не розірвеш його,

Не такий його майстер кував,

Щоб моїм недотепним рукам розірвати,

Тільки час - він усякі замки розбива! -

Сю кормигу розіб’є й мене вкупі з нею...

Ось які тіні, товаришу, кидають гори на мене,

Дай вам боже ніколи не знати сих тінів

І не ходити у хмару повитим по світі веселім.

Ні, ви не з тих, що живуть у тумані

 

III. Східна мелодія.- Вперше надруковано в ЛНВ, 1898, кн. 2, с. 140-141. Автографи: ф. 2, № 666 (чорновий); ф. 2, № 665 (чистовий). Дата в першодруку: Ялта, 27.01.1897 р.

У чорновому автографі після другої строфи (останній рядок «Милий мій, думи мої бистрокрилії?») Леся Українка викреслила дві строфи:

 

Різні тепер нас моря заколихують,

Помежи нами країни просторії...

Що ж розлучило нас? Хвиля противная.

А чи тумани морські непрозорії?

 

Весла, стерно і вітрила могутнії

Можуть боротися з хвилею кожною.

Яснеє світло, на щоглі запалене,

Світить зорею у тьмі переможною.

 

IV. Мрії.- Вперше надруковано в ЛНВ, 1898, кн. 2, с. 141-144, Автографи: ф. 2, № 668 (чорновий); ф. 2, № 667 (чистовий). Дата в першодруку: Ялта, 18.11.1897 р.

 

V. Зимова ніч на чужині.- Вперше надруковано в ЛНВ, 1898, т. 2, кн. 5, с. 143-146. Автографи: ф. 2, № 609 (чорновий); ф. 2, № 669 (чистовий). Дата в першодруку: Ялта, 15 грудня 1897.

 

VI. Іфігенія в Тавріді (Драматична сцена).- Вперше надруковано в зб. «Думи і мрії», с. 106-112. Автограф: ф. 2, № 671. Дата в першодруку: Ялта, Villa Iphigenia, 15.01.1898 р.

 

VII. Весна зимова.- Вперше надруковано в ЛНВ, 1899, кн. 2, с. 167-168. Автограф: ф. 2, № 673. Дата автографа: Ялта, 1898 р.

 

«…Порвалася нескінчена розмова».- Вперше надруковано в ЛНВ, 1898, кн. 10, с. 50-51. Автограф: ф. 101 (М. Павлика), № 345. Дата автографа: 14.07.1898 р.

У збірці «Думи і мрії» Леся Українка після п’ятої строфи (останній рядок «Як на руках кайдани задзвенять») зняла дві строфи першодруку:

 

І там, де на всьому лежить печать мовчання,

Де стримані і скарги, і пісні,

Де здавлені прокльони і ридання.

Вість людям подають кайдани голосні.

 

Коли б могли вони тим людям нагадати

Про поневолених, замучених братів,

Посаджених поза залізні грати,

Відданих в руки навісних катів.

 

В автографі і першодруку посвята С. Мержинському відсутня. З листування Лесі Українки видно, що або її мати Олена Пчілка, яка наглядала за виходом у світ київської збірки «На крилах пісень» (1904), або хтось інший рекомендували перед віршами, зверненими до друзів, поставити їхні ініціали. 5 січня 1904 р. Леся Українка писала з Тбілісі матері: «Щодо ініціалів тих товаришів, до яких були писані листи-вірші, то я з охотою виставлю їх, і коли не зробила сього, то тільки через те, що не знала, наскільки се буде приємно самим товаришам, а як ти