Чарльз Діккенс - Різдвяна пісня, Чарльз Діккенс

їх на прощання олією зі своєї лампи. А Скрудж не міг відірвати від них очей, і особливо - від Крихітки Тіма.

Тим часом уже стемніло і пішов доволі густий сніг, тож коли Скрудж у супроводі Духа знову опинився на вулиці, в кожному домі вже горіли каміни й у вікнах звабливо мерехтіло їхнє веселе полум’я. Тут тремтячі відблиски вогню на склі говорили про приготування до затишного сімейного обіду: біля вогню грілися тарілки, і чиясь рука вже піднялася, щоб затулити бордові портьєри й відгородитися від холоду і мороку. Ось дітлахи юрбою вибігли з будинку просто на сніг назустріч своїм тіткам і дядькам, кузенам і кузинам, заміжнім сестрам і одруженим братам, щоб першими їх привітати. А ось крізь опущені штори миготять тіні гостей. А ось зграйка красивих дівчат у теплих капорах і хутряних черевичках, щебечучи без угаву, перебігають через дорогу до сусідів, і горе самотньому холостякові (чарівні крутійки це знають не гірше від нас), який побачить їхні зарум’янені морозом щічки!

Справді, дивлячись на всіх цих людей, що йшли на дружню гостину, можна було подумати, що геть усі зібралися в гості й у жодному домі не залишилося господарів, щоб прийняти гостей. Але це було не так. Гостей чекали скрізь і раз у раз підкидали вугілля в каміни.

Як же радів Дух! Як радісно прямував він, оголивши свої широченні груди, розкинувши великі долоні й щедрою рукою розливаючи навколо нехитрі, але запальні веселощі. Навіть ліхтарник, що біг похмурою вулицею, залишаючи за собою тремтливий ланцюжок вогнів,- святково вдягнений, щоб потім і собі піти в гості,- голосно розсміявся, коли Дух пронісся мимо, хоча навряд чи могло спасти бідоласі на гадку, що хто-небудь, крім його власного святкового настрою, складає йому в цю хвилину компанію.

І раптом - а Дух хоч би словом про це попередив - Скрудж побачив, що вони стоять серед пустельного і похмурого торф’яного болота. Величезні безладно розкидані кам’яні брили робили болото схожим на цвинтар якихось гігантів. Звідусюди сочилась вода - вірніше, могла б сочитися, якби її скрізь, куди лиш сягало око, не скував мороз,- і не росло нічого, крім моху, дроку й колючої бур’янистої трави. На овиді призахідне сонце залишило багряну смугу, мовби чиєсь похмуре око обзирало цю пустку; але й вона помалу вужчала, меркла, доки нарешті не злилася з сутінком безпросвітної ночі.

- Де ми? - запитав Скрудж.

- Там, де живуть рудокопи, які працюють у надрах землі,- відповів Дух.- Але й вони не цураються мене. Поглянь!

У віконці якоїсь халупки блимнув вогник, і вони поквапилися до неї, пройшовши крізь глинобитну огорожу. Перед їхніми очима постала весела компанія, що зібралася біля палаючого вогнища. Там сиділи старенькі дідусь і бабуся зі своїми дітьми, онуками і навіть правнуками. Всі вони були одягнені ошатно, по-святковому. Дідусь слабким, тремтячим голосом співав знайому йому ще з дитинства різдвяну пісню, а всі підхоплювали хором приспів. Дідуся раз-по-раз заглушав вітер, що проносився із завиванням над пустельним болотом. Щоразу, коли навколо старого починали звучати голоси, він веселів, оживлявся, і голос його міцнів, а як тільки вони стихали, і його голос слабшав і завмирав.

Дух не затримався біля цієї хатини, а наказав Скруджеві міцніше схопитися за його мантію і полетів далі над болотом… Куди? Невже до моря?

Так, до моря. Оглянувшись назад, Скрудж із жахом побачив грізний ряд скель - берег залишився позаду. Його оглушив гуркіт хвиль. Пінячись, розбиваючись, шаленіючи, вони з ревом уривалися в чорні, ними ж видовбані печери, немов люто прагнули зруйнувати землю.

За декілька миль від берега на похмурій, загубленій у морі скелі, об яку день за днем і рік за роком розбивався лютий прибій, стояв самотній маяк. Величезні купи морських водоростей обліпили його підніжжя, а буревісники (чи вони не породження вітру, як водорості - породження морських глибин?) кружляли над ним, злітаючи й падаючи, подібно хвилям, яких вони зачіпали крилом.

Але навіть тут двоє людей, що сторожили маяк, розпалили вогонь, і крізь вузьке вікно в кам’яній товщі стіни полум’я кидало яскравий промінь світла на бурхливе море. Простягнувши мозолисті долоні над грубим столом, за яким вони сиділи, сторожі потиснули один одному руки, відтак підняли важкі келихи з ґроґом і побажали один одному веселого Різдва; а старший,- на обличчі якого, мов на дерев’яній скульптурі на носі старого фреґата, відобразилися сліди жорстокої боротьби зі стихією,- затягнув бадьору пісню, що звучала як ревіння морського прибою.

І ось уже Дух полетів над чорним бурхливим морем. Усе вперед і вперед, доки - вдалині від усіх берегів, як сам він сказав Скруджеві,- опустився разом із ним на палубу корабля. Вони переходили від однієї темної й похмурої фігури до іншої, від рульового біля штурвала до дозорця на носі, відтак до матросів, які стояли на вахті, і кожен із цих людей або наспівував тихенько різдвяну пісню, або думав про Різдво, або тихо ділився з товаришем спогадами про те, як він колись святкував, і висловлював сподівання наступне Різдво провести в колі родини. І кожен, хто був на кораблі,- спав він чи ні, добрий він чи злий,- знайшов у цей день найтепліші слова для тих, хто був поруч, і згадав тих, хто й зоддалік був йому дорогий, і порадів, знаючи, що вони теж утішно згадують про нього. Словом, так чи інакше, але кожен відзначав у душі цей великий день.

І як же був здивований Скрудж, коли, прислухаючись до завивання вітру і міркуючи про сувору долю цих людей, які неслися вперед у мороці, сковзаючи над бездонною прірвою, такою ж незвіданою й таємничою, як сама Смерть,- як же він був здивований, коли, заглиблений у ці думки, він раптом почув веселий сміх. Але тут на нього чекала велика несподіванка, бо він упізнав сміх свого небожа і збагнув, що раптом перенісся у світлу, простору, добре натоплену кімнату, а Дух стоїть поруч із ласкавою посмішкою і дивиться ні на кого іншого, а на все того ж небожа!

- Ха-ха-ха! - реготав Скруджів племінник.- Ха-ха-ха!

Якщо ви, читачу, з якогось неймовірного дива знаєте людину, обдаровану завидною здатністю сміятися ще більш заразливо, ніж племінник Скруджа, вам нечувано пощастило. Познайомте мене з ним, і я дуже дорожитиму цим знайомством.