Марк Твен - Пригоди Тома Сойєра, Марк Твен

як ставляться покійники до їхнього перебування тут. Потім Том сказав нишком:

- Слухай, Геккі, як ти думаєш, чи сліпий Вільямс чує, що ми говоримо?

- Звісна річ, чує. Принаймні душа його чує.

Том - після паузи:

- Я навіть шкодую, що назвав його просто Вільямс, а не містер Вільямс. Але ж я не хотів його образити. Всі називали його просто сліпим.

- Треба бути дуже обережним, коли говориш про мертвяків, Томе.

Це приголомшило Тома,- і він знову замовк. Раптом він схопив товариша за руку:

- Тсс!

- Що таке, Томе?

Обидва тулились один до одного, серця у них так і тьохкали.

- Тсс! Ось знову! Невже не чуєш?

- Я…

- О! Тепер і ти чуєш.

- Боже, Томе, вони йдуть! Ідуть вони! Що ми будемо робити?

- Не знаю. Ти думаєш, вони нас побачать?

- Ох, Томе. Вони ж можуть бачити в темряві, як кішки. І чого тільки я поліз сюди!

- Ти не бійся… Може, вони нас не чіпатимуть. Ми ж нічого поганого не робимо. Коли ми сидітимем тихо-тихо, вони, може, нас і не помітять.

- Спробую, Томе. Але я весь тремчу!

- Тсс! Слухай.

Хлопці, ледве дихаючи, притулилися один до одного. Приглушені голоси долітали з іншого кінця цвинтаря.

- Дивись! Глянь туди! - прошепотів Том.- Що це таке?

- Це диявольський огонь! Ой, Томе, як страшно!

В темряві з՚явились якісь невиразні постаті. Перед ними гойдався старовинний бляшаний ліхтар, розсипаючи по землі іскорки світла. Гекльберрі, тремтячи, прошепотів:

- Це, напевно, чорти. Аж три! Томе, ми пропали. Ти вмієш молитися!

- Спробую. Але ти не бійся, вони нас не зачеплять. «Лягаючи спати, я…» - почав Том вечірню молитву.

- Тсс!

- Що таке, Геку?

- Це люди! Принаймні один із них. У нього голос Мефа Поттера.

- Та ні, невже?

- Їй-богу, правда. Лежи й не дихай. Він нас не помітить: він п՚яний, як і завжди. Це я знаю.

- Гаразд. Я буду тихо. Ось вони стали. Чогось шукають. Не можуть знайти. Ось знову йдуть сюди. Ач, як біжать. Знов ближче. Знов далі. А тепер ідуть просто на нас. Слухай, Геку, я знаю голос другого: це індієць Джо!

- Ну, звичайно, це клятий метис! Мабуть, краще, якби були то чорти. І чого їм тут треба, хотів би я знати.

Шепіт урвався, бо три чоловіки дійшли до могили і зупинилися неподалік від того місця, де сховалися хлопці:

- Ось тут,- проказав третій і підняв ліхтар так, що світло впало на його обличчя. Це був молодий лікар Робінзон.

Поттер та індієць Джо несли ноші з мотузкою і двома лопатами. Вони поклали ноші на землю і почали розкопувати могилу. Лікар поставив ліхтар в головах могили, а сам сів на землю, притулившись спиною до одного з ясенів. Він був так близько, що хлопці могли доторкнутись до нього.

- Швидше, швидше,- тихо говорив він.- Кожної хвилини може зійти місяць.

Вони щось буркнули у відповідь і копали далі. Деякий час нічого не було чути, крім стукоту лопат, які викидали землю і пісок - звук одноманітний і сумний. Нарешті одна лопата глухо вдарила об домовину, і за одну-дві хвилини копачі витягли домовину нагору… Тими самими лопатами вони скинули віко, витягли труп і зневажливо кинули його на землю.9 Місяць вийшов із-за хмар і освітив бліде обличчя мертвяка. Труп поклали на ноші, вкрили ковдрою і прив՚язали мотузкою. Поттер витяг великого складаного ножа, відрізав кінець мотузки, що теліпався, і проказав:

- Ну от, костоправе, проклята робота готова. А тепер женіть ще золотого, а то ми так його тут і кинемо.

- Добре сказано,- крикнув індієць Джо.

- Слухайте, що це означає? - сказав лікар.- Ви правили гроші наперед, і я заплатив вам сповна.

- Заплатили, але в нас є ще й інші рахунки,- сказав Джо, підходячи до лікаря. Той підвівся на ноги.- П՚ять років тому я прийшов на кухню вашого батька, а ви вигнали мене у три вирви, я просив чогось поїсти, а ви вигнали мене, як злодія. А коли я присягнувся відплатити вам за це, хоч би через сто років, ваш батько запроторив мене в тюрму, як волоцюгу. Ви думали, я це забув? Індійська кров тече в мені недарма. Тепер ви у мене в руках, і ми з вами поквитаємось, так і знайте!

Він, загрожуючи, підніс кулак до самого обличчя лікаря. Той несподівано випростався і одним ударом звалив індійця на землю. Поттер від несподіванки впустив ножа й вигукнув:

- Гей, ви! Це що таке! Не чіпайте мого товариша!

І він кинувся на лікаря. Обидва вони зчепились, стали один одного гатити, топчучи траву і копаючи землю підборами. Індієць Джо скочив на ноги; очі його палали ненавистю; він підняв ножа, впущеного Поттером, і крадькома, як кішка, весь вигнувшись, почав бігати навколо, шукаючи нагоди, щоб завдати удару. Раптом лікар вирвався з рук Поттера, схопив важку дошку з могили Вільямса і так гепнув нею Поттера, що той повалився на землю. В цю саму хвилину метис, скориставшися з цього, встромив ножа по саму ручку в груди юнака. Лікар захитався і упав на Поттера, заливаючи його своєю кров՚ю. Цієї хвилини на місяць насунули хмари і закрили це жахливе видовище. Перелякані хлопці притьмом кинулися тікати не оглядаючись.

 



 

Коли місяць знову виринув з-за хмар, індієць Джо в глибокій задумі стояв над двома тілами. Лікар промимрив щось невиразне, разів зо два зітхнув і завмер. Метис тихо сказав:

- Ми поквиталися. Ну, й чорт тебе забирай!

І він пограбував убитого. Після цього, вклавши злощасного ножа в розкриту праву руку Поттера, сів на пусту домовину.

Минуло три, чотири, п՚ять хвилин… Поттер заворушився і застогнав. Він стиснув у руці ножа, підніс його до лиця, здригнувся і випустив додолу. Потім підвівся і сів, відштовхнувши од себе труп лікаря, глянув на нього, каламутним поглядом озирнувся навкруги і зустрів погляд метиса.

- Боже мій! Як це сталося, Джо?

- Кепська справа,- сказав той, не ворухнувшись.- Нащо це ти зробив?

- Я? І не думав.

- Розказуй! Тут балачками не допоможеш!

Поттер пополотнів і весь тремтів.

- Я думав, що вже витверезився.