Вільям Шекспір - Приборкання норовливої, Вільям Шекспір

class="p1" style="">Що досі я їй щедро виявляв.

 

Траньйо

Я теж складу присягу непохитну

Не брать її, хоч би вона благала.

Пхе! Гляньте, безсоромниця яка!

 

Гортензіо

Нехай тепер ніхто її не візьме,

Нехай вона зостанеться при ньому,

А я, аби дотримати присяги,

За три дні одружуся з однією

Багатою вдовою, що мене

Так ревно любить, як і я любив

Оцю пихату дику соколицю.

Ну що ж, синьйор Люченцо, прощавайте.

Кохатиму віднині не за вроду -

За добре серце. А тепер піду

І те зроблю, на чому заприсягся.

(Виходить)

 

Траньйо підходить до Люченцо та Б’янки.

 

Траньйо

Синьйоро Б’янко, хай зичлива доля

Дасть вам обом щасливих днів доволі!

Ми ваші пестощі підгледіли невчас

І вдвох з Гортензіо зреклися вас.

 

Б’янка

Чи справді й він, і ви мене зреклись?

 

Траньйо

Так, панно.

 

Люченцо

Отже, позбулись ми Ліччо.

 

Траньйо

Посватає він браву удовицю

І побереться з нею в той же день.

 

Б’янка

Хай бог пошле їм щастя.

 

Траньйо

Так, і він

Її приборкає.

 

Б’янка

А це навряд.

 

Траньйо

Таж він тепера учиться у школі

Приборкувачів.

 

Б’янка

Де ж це є така?

 

Траньйо

У школі тій за вчителя Петруччо:

Він знає тридцять способів прехитрих,

Як норов виправлять лихим жінкам,

Щоб не давали волі язикам.

 

Входить Бйонделло.

 

Бйонделло

Ой пане, я так довго чатував,

Що як собака виморивсь, та врешті

Дідусика нагледів на дорозі,

Для нас годящого.

 

Траньйо

Хто ж він такий?

 

Бйонделло

Якийсь чи то купець, чи то учитель,

Не знаю; та й поставою, й ходою,

Й лицем - ну достеменно панів батько.

 

Люченцо

І що ж вам з нього, Траньйо?

 

Траньйо

Я наплету йому таких байок,

Що роль Вінченцо радо він зіграє

Й Баптісті дасть запевнення потрібні

Незгірш за справжнього Вінченцо, пане.

Ну, йдіть у дім, я все обладжу сам.

 

Люченцо й Б’янка виходять.

Входить мандрівний учитель.

 

Учитель

Добридень, пане.

 

Траньйо

Й вам добридень, пане.

До нас, до Падуї,- чи може, далі?

 

Учитель

Зостанусь тут на тиждень чи на два,

Тоді - до Рима, далі - до Мессіни,

Коли господь мені продовжить віку.

 

Траньйо

А звідки родом, пане?

 

Учитель

Мантуанець.

 

Траньйо

Ви з Мантуї! Нехай вас бог боронить!

Чи зовсім вам життя не дороге?

 

Учитель

Життя? А що? Якась загроза є?

 

Траньйо

Так, мантуанцю показатись тут -

Це смерть. Невже не знаєте причини?

Затримали в Венеції ваш флот,

І герцог наш, із вашим посварившись,

Про це оголосив на всю округу.

Як дивно, що не чули ви цього!

Мабуть, тому, що прибули недавно.

 

Учитель

Ой лишенько, та це ж моя погибель!

Я ж гроші мав у Падуї одержать

На векселі, в Флоренції узяті.

 

Траньйо

Добродію, зроблю я вам прислугу

І порятую вас. Але скажіть,

Чи ви коли бували в місті Пізі?

 

Учитель

Так, пане, в Пізі часто я бував,

Уславленій шановними людьми.

 

Траньйо

Знайомий вам такий собі Вінченцо?

 

Учитель

Ні, я не знав його, але чував

Як про купця, багатого безмірно.

 

Траньйо

Я син його, добродію. До речі,

Обличчям ви на нього дуже схожі.

 

Бйонделло

(вбік)

Як устриця на яблуко, не більше.

 

Траньйо

Щоб вам життя в цій скруті врятувати,

Заради батька ось що я зроблю:

Гадаю, це велике ваше щастя,

Що ви такі подібні до Вінченцо.

Назвіться ж ним і під його ім’ям

Живіть собі на втіху в мене в домі,

Та грайте роль його якнайпильніше.

Ви зрозуміли? Житимете в мене,

Аж поки справи скінчите свої.

Погоджуйтесь, коли вам це до мислі.

 

Учитель

Так, я довіку буду вдячний вам

За порятоване життя і волю.

 

Траньйо

Ходімо ж, улаштуймо все як слід.

До речі, треба знати вам, що батько

Сюди прибути має з дня на день,

Щоб підтвердить вдовиний пай у шлюбі

Моєму із дочкою падуанця

Баптісти. Я усе вам поясню;

Ходім же, зодягніться, як вам личить.

 

Виходять.

 

СЦЕНА 3

 

 

Входять Катеріна і Грумйо.

 

Грумйо

Ні, ні, щоб я так жив був, не насмію.

 

Катеріна

Що гірш мені, то скаженіший він.

Чи він на те зі мною одружився,

Щоб голодом морить мене? Жебрак,

Що стукався у Падуї в наш дім,

І той без милостині геть не йшов,

А як не в нас, то інде діставав.

А я ж не знала зроду, як просити,

Бо й не було потреби. А тепер

Від голоду й безсоння ледь жива,

Бо лайкою годує він мене,

А бешкетом заснути не дає.

Та найприкріше те мені, що він

Усе це робить нібито з любові:

Немовби, як посплю я чи поїм,

То це хвороба чи й готова смерть.

Ох, принеси мені щось їсти - будь-що,

Аби ситніше. Принеси, небоже.

 

Грумйо

Телячу