Себастьян Фолкс - Пташиний спів

— Слушна думка, — погодився Азер. — Треба дати людям трохи часу, щоб охолонули. Не думаю, що виникнуть якісь проблеми, але вам краще не показуватися, поки галас не вщухне. Я споряджу когось із робітників з паперами для вас — ви можете займатися справами й тут.

— Ой! — почувся голос Лізетти. — А що це з вашою рукою?

— Сьогодні вранці мене трохи зачепило прядилкою, коли мені показували, як з нею працювати.

— Але вона почервоніла та напухла!

Мадам Азер коротко скрикнула, коли Лізетта простягнула їй на огляд руку Стівена. Він помітив тінь турботи на її обличчі, а потім вона знову сховалася за своєю звичною відчуженістю.

— Вечерю подано, — проголосила Маргарита з дверей.

— Дякую, — відповіла мадам Азер. — Після вечері, будь ласка, знайдіть що-небудь, аби перев’язати руку месьє Рейзфорда, — попросила вона, перш ніж пройти у їдальню.

Наступного дня Азер пішов на роботу, а Стівен залишився вдома — як хворий школяр, якому дозволили пропустити заняття. Посильний з фабрики приніс якісь папери, Стівен поклав їх у вітальні. Сам же примостився із книгою на дивані біля дверей у сад. Дім наповнився звуками ранкової рутини, і Стівену здавалося, що він ніби підслуховує жіноче життя. У вітальню увійшла Маргарита із пір’яним віничком, яким вона надзвичайно обережно струшувала пил з порцелянових прикрас та полірованих столів, піднімаючи вихори пилу, які спіралеподібно крутилися у яскравому ранковому сяйві, повільно опускаючись на стільці і дерев’яну поліровану підлогу.

Згори на сходах почулися важкі кроки Грегуара, а потім і в коридорі, аж поки не обірвалися боротьбою із замками та ланцюжками вхідних дверей. Вигук «Зачиніть за собою двері!» залишився без жодної відповіді, і Стівен уявив собі прямокутник відчинених дверей, а за ними — сад, бруковану стежку і масивну залізну огорожу, котра відділяє маєток від бульвару. Потім почувся дзенькіт посуду — це Маргарита несла піднос із чашками й тарілками з їдальні після сніданку, — а за ним тихий удар її стегна об двері на кухню. Якийсь момент перед тим, як двері зачинилися, до нього долинав голосний, цілеспрямований стук каструль, які милися або ж наповнювалися провізією і ставилися на піч, де повільно кипіли впродовж усього ранку.

Голос мадам Азер лунав із їдальні аж до одинадцятої — вона розмовляла з Лізеттою або давала якісь вказівки тим, хто до неї заходив. Серед них була мадам Бонне — дружина літнього робітника фабрики. Кожного дня вона приходила для того, щоб узяти на себе ту частину прибирання, яку Маргарита вважала занадто лакейською або фізично важкою. Мадам Азер казала їй, у якій кімнаті потрібно навести лад та чи будуть якісь особливі приготування перед візитом гостей. Стара жінка залишала за собою шлейф важких кроків, коли йшла перевальцем виконувати доручену роботу. Лізетта сиділа у сонячному світлі, котре хлюпнуло до кімнати крізь спиці клематісів, і спостерігала за тінями на гладенькій поверхні стола, та слухала, як мачуха керує господарством. Дівчині подобалась ця спільна ранкова рутина — вона відчувала, що їй довіряють, що її думка важлива. Тим більше що Грегуара із ними не було — адже своєю незграбною поведінкою та навіть найбанальнішими, найжалюгіднішими дитячими зауваженнями він міг зруйнувати її непевну дорослу витримку.

У цій неквапливій ранковій п’єсі були і не такі важливі ролі. У будинку була іще одна служниця, котра, на відміну від Маргарити, не жила тут постійно, але вона мала кімнату десь на другому поверсі. Основним обов’язком для неї було приготування їжі. Крім того, приплив хлопчик з м’ясної крамниці і приймав замовлення. Іще один хлопчик з бакалії приніс дві важкі коробки, які залишив коло чорного ходу.

Десь по опівдні мадам Азер запропонувала Стівенові пообідати із нею та Лізеттою, оскільки Грегуар тоді ще буде у школі. Звичайно, Стівен погодився і наступну годину провів за паперами, принесеними вранці із канцелярії Азера.

О першій годині мадам Азер повідомила, що обід готовий. Стіл було накрито біля вікна, на три особи. Кімната вдень мала інший вигляд, аніж увечері, коли її заповнювали гості у тугих комірцях та нечіткі тіні. Лізетта надягла коротку білу сукну — ту, в якій дівчині не дозволили їхати у водяні сади. У темно-коричневе волосся була вплетена блакитна стрічка. Панчіх вона не вдягла. Під її поглядом з-під густих вій Стівен подумав, що Лізетта була симпатичною дівчиною, хоча це спостереження і не викликало у нього ніяких емоцій.

На мадам Азер були кремового кольору спідниця і темно-червоний жакет з візерунком, з-під якого виднілася біла блуза. Шию жінка сьогодні залишила відкритою.

— Якщо хочете, можете зняти піджак, месьє, — сказала мадам Азер. — Ми з Лізеттою не вважаємо обід офіційним заходом, правда?

Лізетта засміялася.

Стівен подякував. Він бачив, що мадам Азер почуває себе під захистом присутності Лізетти і тому поводиться сміливіше. Маргарита принесла тарілку з артишоками.

— Може, вип’ємо вина? — запропонувала мадам Азер. — Зазвичай ми з Лізеттою не п’ємо, правда? Та сьогодні можемо зробити виняток. Маргарито, чи не принесеш нам пляшку білого вина, будь ласка? Тільки не бери з тих, які зберігає мій чоловік.

Артишоки змінилися невеликою тарілкою грибів, а згодом — палтусом. Стівен налив вина мадам Азер та Лізетті — на наполегливе прохання останньої. І щоби почати розмову, він запитав про знайомство їхньої родини з подружжям Берар. Лізетта захихикала, коли почула питання, і мадам Азер зробила їй зауваження, хоч і сама не змогла приховати посмішку.

— Вибачте, Лізетта неввічливо ставиться до месьє Берара, — пояснила мадам Азер.

— Це так несправедливо, — сказала Лізетта. — А вас батьки примушувати