Максим Іванович Кідрук - Не озирайся і мовчи

Соня 02:34

що?

Марк 02:34

нічого))

Соня 02:34

що нічого?

Марк 02:35

розказуй, як плануєш переконувати задрота)

Відповідь не надходила дві хвилини. Марк вирішив, що Соня образилася чи, може, заснула, і хотів відкласти планшет, коли внизу екрана з’явилося нове повідомлення:

Соня 02:37

добре)

я скажу тобі, що треба робити

Марк 02:37

треба робити для чого?

Соня 02:37

для того щоб переконатися, що паралельні світи існують!!!

Марк 02:37

серйозно?

Соня 02:37

ага

Марк 02:37

ти реально думаєш, що зможеш переконати мене?

Соня 02:37

так!!!

Хлопець виборсався з-під легкої ковдри й сів, підклавши під спину подушку. Від бажання вдруге виступити руйнівником міфів і похизуватися логічними прийомами, котрих навчився від Арсена, засвербіло між лопатками. Звісно, Марк розумів, що йому не вдасться розправитися із Сониними забобонами так невимушено й ефектно, як це зробив би його дід, але все ж він не сумнівався, що не залишить від її фантазій мокрого місця. Хлопець узявся гарячково друкувати:

Марк 02:38

я уявляю, як це виглядатиме

ми заліземо в якусь покинуту будівлю за містом

покуримо косяк

і перенесемось до паралельного світу

вгадав?

Соня 02:38

даун! я не курю траву (((

Марк 02:39

я теж

але я бачив тебе з Мартою біля Кошика

Соня 02:39

то була проста сигарета!

і я не в затяжку ((

Марк 02:40

ну добре)

тоді ми заліземо в покинуту будівлю за мсітом

*містом

ти помедитуєш кілька хвилин

із закритими очима

а потім почнеш переконувати

що відчуваєш присутність істот з іншого світу

Соня 02:40

я казала, що ти задрот?

забудь

ти кончений

«Сама ти кончена!» — подумав хлопець.

Марк 02:41

просто мені недостатньо розказати, що ти там щось відчуваєш

щоб переконатися, я мушу відчути сам, шариш?

Марк 02:41

тобто ти мала б показати щось, що я зможу повторити

не знаю…)

якусь процедуру, яку я повторю, коли захочу,

і відчую все на власній шкурі

Соня 02:42

ти відчуєш)

я гарантую..

Марк 02:42

ок)

Сонина затятість не насторожила хлопця: він не повірив у її серйозність. Він же не маленький у таке вірити. Аж поки не вискочили два наступні повідомлення:

Соня 02:42

я доведу тобі просто зараз

можеш вийти до під’їзду?

Марк 02:43

що?

Соня 02:43

ти можеш вилізти зі свого ліжка та на півгодини вийти до під’їзду??

Тепла хвиля, що затопила Маркові груди від усвідомлення власної, значною мірою ілюзорної інтелектуальної переваги, поступово відринула, натомість дивне відчуття — Марк не міг визначити, добре воно чи погане — холодною змією заповзло в серце. Хлопець виждав чверть хвилини, а тоді відстукав по клавіатурі:

Марк 02:44

зараз?

Соня 02:44

ага

Марк 02:44

навіщо?

Соня 02:44

щоб переконатися!!!

Марк почав набирати «переконатися в чому?», проте стер повідомлення. Що за дурня? Чого вона добивається?

На екрані висвітилось:

Соня 02:45

злякався?

Марк 02:45

ні

Хлопець супився та неспокійно покусував нижню губу. «Обов’язково саме зараз — посеред ночі?»

Соня 02:45

то що?

Не випускаючи планшета з рук, Марк зісковзнув з ліжка і підступив до вікна. З висоти восьмого поверху було видно всю західну частину Рівного. Місто спало, тільки по Пушкіна у бік Соборної піднімався білий «седан» — фари гнали перед машиною хвилю жовтавого світла. Марк не розумів, що замислила Соня, і через це почувався невпевнено, підсвідомо вишукуючи в її словах підступ, хитромудру пастку, замасковану показною доброзичливістю. Що їй насправді потрібно? Водночас внутрішні органи неначе розігрівалися від хмільного передчуття. Було щось непереборно заманливе в ідеї вислизнути посеред ночі з квартири, щоб зустрітися з дівчиною.

Він поклав планшет на підвіконня.

Марк 02:45

не знаю… батьки можуть почути (

Соня 02:45

то вислизни так, щоб не почули!

Марк 02:45

куди ми підемо?

Соня 02:45

не бійся, ми не будемо виходити з під’їзду

Марк прикинув, чи зможе вийти з квартири, не розбудивши батьків. Це не здавалось аж такою проблемою. Проблема полягала в іншому. Вроджена обережність укупі із прищепленою Арсеном передбачливістю підказували, що тато чи мама можуть будь-якої миті прокинутися — наприклад, щоби сходити до туалету — й мимохідь зазирнути до його кімнати. Що тоді? Що він говоритиме, коли повернеться? «Тату, мамо, ми із Сонею мандрували паралельними світами»?

Планшет клацнув, сповіщаючи про надходження чергового повідомлення.

Соня 02:46

чого замовк?

Марк кілька секунд, не кліпаючи, витріщався на екран. Зрештою тепло, що лоскотало нутрощі, переважило.

Марк 02:46

ти ненормальна

але добре

я виходжу

Соня 02:46

ок, зустрічаємося біля ліфта на першому поверсі

Соня 02:47

і тільки спробуй не прийти!

Хлопець нечутно надягнув футболку, вскочив у джинси, вимкнув планшет. Кілька секунд постояв перед кімнатними дверима — згадав про мобілку, озирнувся, але, поміркувавши, вирішив не брати її із собою, — після чого обережно прочинив двері. Клацання ручки у в’язкій тиші квартири пролунало пістолетним пострілом. Марк затамував подих і на кілька секунд заплющив очі, відчуваючи, як у грудях неспокійно перекидається серце. Спливло півхвилини — жодного звуку. Він розплющив очі та навпомацки підкрався до батьківської спальні. Двері було зачинено. Марк притулив до дерев’яної поверхні вухо, почув ритмічне Вікторове сопіння