Джемма Елвін Харріс - Чи може бджола вжалити бджолу? Серйозні питання від маленьких людей, на які відповідають великі люди

мають однакову кількість рук, ніг, вух і носів. Одна з найбільших відмінностей між чоловіками і жінками (окрім лисини, яку ви іноді бачите у чоловіків!) в тому, що жінки мають груди, а чоловіки – ні. Крім того, у чоловіків є статеві члени, а у жінок немає. Усередині тілá жінок і чоловіків також відрізняються. У тих і інших є серця, які перекачують кров по тілу. І у жінок, і у чоловіків є легені, якими вони дихають. Але всередині животика жінки є річ, яка називається матка. Вона, як правило, розміром з куряче яйце, але може розтягуватися, як повітряна куля. Вона порожниста і м’яка. У чоловіків її немає.

Дитина утворюється в результаті з’єднання жіночої яйцеклітини й чоловічого сім’я. Це дуже складний процес. До народження дитина має отримувати їжу безпосередньо від мами. У матці вони з’єднані, й дитина отримує все необхідне для того, щоб рости, з маминого організму.

Діти потребують захисту. Щойно народжені немовлята нічого не вміють робити – тільки їсти, плакати і спати. Але все ж таки на цей момент їм уже дев’ять місяців, і вони можуть самостійно дихати.

Коли жінка вагітна, дитина в її матці плаває в рідині. Але дитина повинна рости. Оскільки матка дуже еластична, дитина може вирости від розміру горошини до розміру чотирьох пакетиків цукру, перш ніж їй знадобиться вийти.

Звичайно, відмінності не закінчуються на народженні дитини. Коли жінка народжує, її груди виробляють молоко, у якому є все, чого малюк потребує.

Татусі ж вправні в багатьох речах, але не можуть народжувати дітей!

Чому у вікторіанські часи діти робили всю роботу?
Клер Томалін, письменник

Дорослі багато працювали у вікторіанській Англії – звісно ж! Вони були інженерами, які будували залізниці, науковцями, вчителями і письменниками, лікарями та медсестрами. Але діти також тяжко працювали. Вони робили небезпечну роботу: працювали в шахтах, прочищали димоходи. Хоча кілька актів парламенту забороняли це, їх ігнорували протягом багатьох років, і діти були змушені чистити димоходи до 1875 року, коли смерть хлопчика, який застряв у димоході, поклала край такій жорстокості. Крім того, діти багато працювали на фабриках і заводах.

До школи ходили діти з заможних сімей, з бідних – лише одиниці. Дуже багато дітей народжувалися у притулках для бідних. Чарльз Дікенс, визначний письменник вікторіанських часів, описує в романі «Олівер Твіст», як погано з ними поводилися там.

Діти голодували (усі, хто читав цю книжку, пам’ятають, як Олівер просив більше їжі і його карали), і лише у віці дев’яти або десяти років їх відправляли на роботу як слуг або підмайстрів. У романі Олівер проситься не йти підмайстром до сажотруса, а за певний час його викрадають злочинці, які намагаються перетворити його на кишенькового злодія і змусити піднятися крізь невелике вікно в будинок, який хочуть пограбувати.

Діккенс багато знав про маленьких працівників. Він і сам від дванадцяти років працював на фабриці. Він ненавидів цю роботу і хотів ходити до школи. Згадуючи ті часи, у своїх оповіданнях він описував лондонських вуличних дітей. Наприклад, хлопчик Джо, який не вміє читати і писати, виживає лише за рахунок грошей, які йому дають за підмітання перехресть, і помирає зовсім молодим. Або Чарлі, дівчинка-сирота, яка, миючи посуд, утримує молодших брата і сестру, на час роботи замикаючи їх заради безпеки. Або дівчина Дженні, інвалід, яка ледве може ходити і заробляє, шиючи одяг для ляльок. Циркачі навчали дітей бути акробатами і наїзниками. Театральні актори виводили на сцену дочку, щойно вона починала ходити, і рекламували її як феномен, вундеркінда.

Добрі люди створювали «школи для бідних» – для вуличних дітей, де їм давали хоч якусь освіту. Дітей часто не було на уроках, а повернувшись, вони пояснювали, що сиділи в тюрмі. В одному зі своїх романів Дікенс описує маленького хлопчика, який був кишеньковим злодієм і дуже нахабно поводився з суддею.

Хоча сам Дікенс майже не мав освіти і тяжко працював у дитинстві, він зміг стати всесвітньо відомим письменником.

Сьогодні більшість дітей обов’язково здобувають освіту, але в деяких частинах світу діти все ще змушені довго і тяжко працювати.

Що таке гравітація і чому її немає в космосі?
Доктор Ніколас Дж. М. Патрік, астронавт NASA

Гравітація – це сила тяжіння, за допомогою якої кожен об’єкт у Всесвіті впливає на будь-який інший об’єкт. І таких об’єктів у космосі дуже багато!

Що більший і ближчий об’єкт, то сильніше він до себе притягує. Земля дуже велика і розташована просто в нас під ногами, тому вона так сильно нас притягує, тримаючи на землі, і не дає полетіти у космос. Силу цього тяжіння ми називаємо вагою. Все інше також має гравітаційну силу: наприклад, Місяць притягує, хоча і не досить сильно для того, щоб це помітити. Місяць впливає й на океани, спричиняючи припливи і відпливи.

Але гравітація не просто існує тут, на Землі, – вона заповнює простір. У нашій Сонячній системі величезна сила тяжіння Сонця досягає і тримає Землю та інші планети на їхніх орбітах навколо себе, так само як сила тяжіння Землі утримує Місяць на її орбіті.

Тож, якщо гравітація Землі може впливати на Місяць і за його межами, чому астронавти не відчувають її, коли вони на орбіті в космічному кораблі? Чому виникає відчуття невагомості?

Відповідь – дещо дивна – полягає в тому, що на орбіті ти насправді падаєш на Землю