Валентина Іванівна Коляда - Пригоди Романа та його друзів на Дріоді

Дівчина підійшла до будиночка та, приклавши руку до панелі, що, як і на сеопфійських помешканнях, знаходилась на дверях, відчинила його.

У будиночку було комфортно — прохолодно та дуже затишно. У повітрі стояли солодкуваті пахощі тропічних дерев та квітів, від яких злегка паморочилась голова.

— Температура влаштовує? Будинок виготовлений зі спеціального матеріалу, який пропускає всередину рівно стільки проміння нашого Сонця, тобто зірки Раміду, яка дарує нам своє тепло, скільки потрібно. Так, наше Сонце зветься Раміду, бо ви зараз знаходитесь у зовсім іншій системі, — усміхнулась привітна і дуже схожа на артистку з індійського кіно, як подумав Рома, Зіта. — Що буде потрібно, скажіть подумки, і ваше прохання буде виконане миттєво.

Вона, злегка вклонившись, пішла.

Діти озирнулись навколо. Будинок був добре облаштований і зручностей було рівно стільки, скільки необхідно, нічого зайвого. У чотирьох невеликих кімнатах стояли столики, дзеркальні шафи, низькі і, напевне, дуже м’які ліжка на «лев’ячих» лапках. У кімнатці, що вибрала собі Тася, була ще широка, зручна канапа, на яку можна було залізти втрьох з ногами. У всіх кімнатах було по два крісла.

Підлога була зроблена з якогось дерева, що приємно холодило ноги. На ній лежали широкі, надзвичайно прості циновки. Роман торкнув шибу. Вона виявилась не зі звичайного скла, а набагато тоншого і, напевне, міцнішого матеріалу. Ані люстри, ані будь-яких інших світильників у кімнатах не було. Частково світилась стеля, в деяких випадках навіть підлога, і тільки у потрібних місцях. Вмикати та вимикати таке освітлення можна було подумки.

— Ти собі як хочеш, а я все-таки вийду надвір. Хочу глянути, що тут діється навколо, та які дико-ручні звірі блукають. Може, навіть когось із них погладжу, наприклад, пуму чи королівську кобру!

Роман, мовчки вислухавши Тасині слова та глибоко зітхнувши, промовив:

— Я піду з тобою. Не дозволю з першого ж дня так бездумно наражатись на небезпеку. Може, це у них тільки на словах все красиво та добре.

— Що ти говориш? Тихіше. Вони ж чують кожне наше слово, а також читають всі думки.

— Ну і що? Я завжди кажу тільки те, що думаю, а думаю те, що кажу, і ніхто мені цього не заборонить! І не повірю, що тут звірі настільки ручні, поки сам у цьому не переконаюсь. Особисто!

— Коли тебе з’їдять, переконаєшся у чиємусь шлунку, — усміхнулась Тася.

— Поживемо — побачимо. Ти хотіла вийти прогулятись? Що ж, ходімо. Будемо потихенько знайомитись з надзвичайною природою Дріоди.

Роман швиденько одягнувся, і вони удвох вийшли на вулицю. Пірата на цей раз не взяли, шкодуючи його ще таке коротке життя.

Вже, напевне, був вечір. Гігантські дерева відкидали химерні тіні, в повітрі линули одурманливі пахощі величезних квітів — синіх, червоних, лілових, бузкових, чорних і навіть зелених, що у незліченній кількості буяли довкола. Під ногами була частково якась блакитна трава, а частково, теж блакитний, мох, або щось дуже на нього схоже.

Діти увійшли в ліс. І відразу ж стало темно та надзвичайно вогко, як у земних джунглях. Незвична таємнича темінь давила на голову, сліпила очі, забивала памороки, ніби лещатами стискала горло. Раптом гнітючу тишу прорізав різкий вереск, потім пролунало зловтішне хихотіння. Дітям зробилось моторошно та страшно.

— Ромко, я боюсь. Ти пам’ятаєш, як звідси вийти? — хлопець зовсім не бачив сестри, тільки чув її тремтячий, повний страху голос, та у темноті зблискували широко відкриті очі.

— Знаєш, я якось не надав цьому уваги, — Роман намацав Тасину руку та міцно її стиснув. — Але ж ми і від будинку не відходили далеко. Може за якихось триста метрів. Та й вони нас чесно попередили, що ще дуже погано вивчили тутешню природу, її таємниці та загадки.

— Що ж тепер маємо робити?

Та раптом у темноті з’явились стрибаючі жовті очі, а потім почувся радісний гавкіт.

— Це ж наш Пірат! О, дорогий, безцінний песику, що б ми без тебе робили? — Тася, присівши, міцно пригорнула собачку до себе. — Добре, що ми залишили його вдома. Чуєш, у мене з’являється інформація, що це Зіта, взнавши, що ми тут трохи заблукали, послала його нам на допомогу. А ти ще на них наговорюєш. Бач, які вони хороші та відповідальні. Щоб я більше не чула у ту адресу жодного лихого слова, зрозумів?

Рома мовчки кивнув, бо йому і самому зробилось соромно за нещодавно сказані слова. Тася опустила Пірата додолу і він побіг вперед, тихим гавкотом вказуючи дорогу.

Скоро вони вийшли з лісу і відразу ж посвітлішало. Світ знову заграв усіма барвами, а на душі та серці зробилось тепліше та приємніше.

Діти увійшли до будиночка, де на них вже чекала вечеря — шматки відвареного з різноманітними коріннями — петрушкою, селерою, морквою та пастернаком м’яса, печена «у мундирах» картопля та два великі кухлі з молоком плюс велика хлібина та вазочка з ароматним рожевим варенням. Вони зі смаком повечеряли та, втомлені, полягали спати.

Вранці дітей розбудив