Андрій Левицький - Сонячна магія

За півгодини з невеличких задніх воріт палацу виїхав фургон. Всередині лежав просто на підлозі сонний Пак Спритник, а поруч сидів жабур. Топ відразу ж задрімав, а знудьгований Ганка забавлявся тим, що щипав Спритника за щоку й веселився, спостерігаючи, як той уві сні морщиться та смикає головою. У фургон були впряжені два великі чорні жеребці, а на облучку сидів Мармадук. Їм належало виїхати з Літона через східні ворота, подолати невелику відстань до портового міста під назвою Улов, найняти там корабель і доплисти до острова Лімбо. Але дорогою Мармадук збирався завернути на ринок, де кожен, хто вирушав у похід, завжди міг найняти собі в поміч декількох відважних шибайголів.

Сокольник випроводив жабура з чаклуном, полегшено зітхнув, поснідав, а по тому швиденько написав указ. Він викликав до себе королівських вісників, вручив їм указ і звелів негайно оголосити його, а потім розвішати на всіх вулицях Літона. В указі повідомлялося, що вбивцю короля знайдено і йому відрубають голову післязавтра рівно опівдні на головній міській площі.

Мармадука, найпершого суперника графа, що претендував на королівський трон, вдалося випровадити.

Сокольник сподівався, що за час його відсутності встигне домовитися з дворянами та баронами, які мали маєтки навколо Літона, та налаштувати їх проти чаклуна.

Вісники незабаром повернулися й повідомили, що указ вони оголосили та розвішали, але слухати й читати особливо нема кому — зважаючи на все, населення Літона зменшилося цієї ночі приблизно втроє, усі, хто міг, розбіглися. «Нічого, повернуться», — вирішив Сокольник і вийшов на балкон провітритися.

З третього поверху палацу він міг скільки завгодно оглядати широкий майдан, оточений будинками, на якому зараз не було жодного городянина. Раптом зовсім недалеко щось із оглушливим шипінням розірвалося. Граф примружився, здивовано озираючись, і побачив, що з-за дахів угору вдарив сніп густо-лілового світла. Уся площа здригнулась.

Був би тут Мармадук, він би зміг розтлумачити Сокольникові, що це схоже на магію відьми Інельди. Сам же граф нічого в магії не тямив. А сталося ось що…

— Давай! — Кукса підтяглася на одній руці, виволікаючи Бобрика за собою.

Хлопчисько схопив її за шию і нарешті підібрався до карниза, що виступав на шість ліктів над підлогою. Найспритніший із гончаків, що залишилися, підстрибнув особливо високо, його зуби клацнули просто біля п’яти Пронози.

Вона заходилася розплутувати пружинний шнур, який устигла дістати з прірви. Неподалік від них у стелі виднівся широкий отвір, що вів, швидше за все, на поверхню — більше йому вести було просто нікуди. Залишалося дістатися до нього…

Бобрик важко дихав.

— Де ти навчилася таке витворяти? — кліпаючи пробурмотів він і здригнувся. — У своїй школі? Коли вони разом накинулися… І двох ти відразу заколола, але інші залишилися… Я думав, нам уже капець… Але тут ти відірвала їй хвоста!..

Не слухаючи хлопчиська, Проноза розмотала шнур і пожбурила «кішку» в отвір. З тихим бряжчанням залізні гаки за щось зачепилися. Проноза посмикала — начебто міцно.

— Давай, ти перший! — наказала вона, вручаючи Бобрику кінець шнура. — Відштовхуйся — і як на гойдалці…

Він спробував був заперечити, але Проноза вже впевнилася, що Бобрик міцно стискає шнур, і штовхнула його. Цю мить гончак обрав для того, щоб знову напасти. Його тіло здійнялося в повітря, зуби клацнули. Бобрик закричав з ляку, розтис пальці та полетів униз. Шнур гойднувся, відскочив назад до карниза — Кукса підхопила його, вглядаючись туди, де чотири витягнуті морди зімкнулися над хлопчиськом.

— Ай! — писнула раптом Проноза. — Що відбувається? Припини, бридка бабо!

«Не бійся, я зовсім трішки допоможу тобі», — мовила Інельда в її голові.

Пронозі здалося, що в тімені проклюнувся раптом гарячий міхур. Він швидко розрісся, заповнюючи голову і не перестаючи нагріватися.

— Ай! — знову вереснула вона, й відразу по тому спрацювала магія Інельди.

Не відразу вдалося Бобрику витягти Пронозу на поверхню. Нарешті він зупинився на краю провалля, поклав її на землю, а сам присів поруч навпочіпки. Поплескав її по блідих щоках. «Не красуня, але симпатична», — подумав хлопець і зітхнув. Проноза розплющила очі й глянула на хлопчиська, що й собі зосереджено розглядав її.

— Де це ми? — запитала нарешті вона.

— Біля того місця, звідкіля Наперсток злетів, — пояснив Бобрик. — Люди всі звідси повтікали, тому тут тихо.

Проноза повільно сіла.

— Що сталося?

— А ти не пам’ятаєш?

— Я… — вона приклала долоні до скронь і насупилася. — Тоді Інельда влізла в мою голову і залишила в ній свою магію… Вона сказала: ця магія краще