Галина Сергіївна Лозко - Пробуджена Енея

182]. Наші Пращури добре розуміли, що лише завдяки взаємодії Білобога і Чорнобога з’являється рух і час.

В арійській прарелігії Світ єдиний. Світло і Темрява – різні якості єдиного Світу, які складають єдину цілість. Язичницький дуалізм також яскраво проявляється в божественних подружжях різних народів: у греків Афіна – Посейдон, Афродіта – Аполлон, у слов’ян Матінка Земля – Батько Небо (Сварог), у японців Ідзанамі – Ідзанакі та ін. До речі, в язичницьких політеїстичних релігіях Богині займають чільне місце поруч Богів, тобто жіночий божественний принцип визнається нарівні з чоловічим.

Всі монотеїстичні релігії, як правило, антропотеїстичні (від гр. чоловік-Бог). У всіх монотеїстичних релігіях (юдаїзмі, християнстві, ісламі) нема місця Богині-жінці. Бо жінка в цих релігіях вважається ”сатанинською силою”, “породженням Диявола” тощо. Цікаво, що нині в західному світі подекуди виникають жіночі рухи під гаслами “Бог чи Богиня?”, які висувають концепцію теогінії (з гр. досл.: “Бог-жінка”) [567. 46–51]. Таким чином, антагоністичний дуалізм християнства повною мірою свідчить про несамодостатність монотеїстичної концепції.

З появою “пророків” природні Знання починають занепадати, у природний світоглядний дуалізм привноситься штучне розуміння добра і зла, яке виявилось хибним. Так, уже пророк Заратустра вніс поняття “вічного добра” і “абсолютного зла”, причому, за його концепцією, “добро” обов’язково повинно перемогти “зло”. Єдність Світу як природної рівноваги у вченні Заратустри втратила сенс. Пророк Будда закликав до нірвани (припинення перевтілень душі), що виявляється нічим іншим, як звичайнісіньким обманом, оскільки заперечує закони природи (Рити, Прави). Пророк Мойсей вивів Бога за межі природи, отже – протиставив його людині, а також виховав у “богообраного” народу почуття національної вищості і зневагу до інших націй (таке явище, правда, щодо інших народів, ще донедавна називали нацизмом). Наймолодший з пророків Магомет одружився зі старою багачкою і за жінчині гроші зібрав наймане військо, щоб примусити повірити в єдиного Аллаха і в себе – його пророка.

Знання стали не потрібні, треба було тільки вірити пророкам. До речі, інститут пророцтва в аріїв невідомий, це виключно семітська прерогатива. Арійським релігіям притаманне Знання у вищому сенсі (відання) і пошана до Вчителя-традиціоналіста, що зовсім не тотожне пророкам-реформаторам.

Саме юдейську і християнську форму дуалізму нині взято за основу всіх релігієзнавчих дефініцій. Навіть у філософських енциклопедіях і релігієзнавчих словниках дуалізм розглядається як “протиставлення в різних релігійних вченнях світу надприродного, потойбічного, трансцендентного, невидимого природним, натуральним, видимим, чуттєвосприйманим об’єктам, процесам і явищам” [378. 99]. Нагадаємо, що в етнічних релігіях нічого “надприродного” немає. Отже, якщо словник подає загальні відомості про генетично різні релігії, то однобокість офіційно визнаних парадигм – очевидна. Або ж ця, задана юдаїзмом “надприродність”, має бути нав’язана усім без винятку релігіям як наукова догма.

Язичницькій теології двох взаємодіючих начал (“Двоглав” Білобога і Чорнобога) протистоїть християнський антагоністичний дуалізм Бога і Сатани. Християнство перетворило язичницьких Богів на своїх антиподів, надавши їм статусу “сатанинських”. З цього часу всю свою фанатичну ненависть “однобожна” релігія спрямовує на політеїстичні природні релігії. Християнський Бог постійно бореться з Дияволом (Чортом, Сатаною) як із злою силою.

Однак у християнській міфології Бог і Сатана виглядають як істоти рівносильні, а, отже, тотожні язичницьким Білобогу і Чорнобогу. Але, на відміну від язичницьких Богів, християнські Боги (!), як уособлення добра і зла, мусять змагатися вже не для рівноваги у Всесвіті, а для повної перемоги одного з них, а саме – Бога “добра”, яким за Біблією вважається Ягве (він же “господь” для християн). Юдейська концепція “добра”, нав’язана іншим народам (як в юдаїзмі, так і в християнстві), була і є дуже вигідною для “богообраного” народу. Хоча з філософської точки зору вона виявляється несамодостатньою не тільки для пояснення природних явищ, але й для пояснення арійських етнічних цінностей.

Єврейське перепрограмування уявлень про Бога (семітського Ягве), і ототожнення його з “добром”, протиставило арійських Богів (тобто Богів язичницьких народів), яких за наказом Ягве слід знищувати як “зло”. Вся Біблія наскрізь просякнута закликами до фізичного знищення інших, неюдейських народів, їхніх релігій, святинь, статуй Богів та ін. Навіть єврей Д. Хвольсон, не змігши виправдати біблійного геноциду, визнає, що “кровна помста – це чисто семітична вада”. Далі згаданий автор відкриває нам ще одну рису єврейського національного характеру – “огиду до догматів” [494]. Простіше кажучи, нема такого догмату, якого б юдей не зміг би обійти.

Таким чином, категорії “добра і зла” завжди є відносними: що добре для семіта – не завжди є добрим для арія. Отож маємо розпрощатися з комуністичною та християнською мрією про універсальні “загальнолюдські цінності” – їх ніколи не існувало ні в природі, ні в культурі.

IV. Локальне і глобальне як протилежні тенденції. Сьогодні ми є свідками великих глобальних зрушень у суспільній свідомості, спричинених як цивілізаційним розвитком, так і економічним тиском “розвинутих” держав на так звані, “слаборозвинуті” країни. Як колись були протиставлені два відмінних релігійних світогляди: локальний і глобальний, що становлять пару світоглядних протилежностей, так нині протиставлені економічні інтереси національних і наднаціональних держав. Воістину світова релігія підготувала добрий ґрунт для економічного визиску народами-хижаками (“богообраними”) народів-ягнят (“рабів божих”). В основі їхніх суперечностей лежить реальна боротьба за життя етнічних спільнот. На думку відомого українського економіста Олега Білоруса, ідеологія глобалізму, як той привид, що замінив собою “привид комунізму”, але він уже бродить не тільки по Європі, але по цілому світу, і поширився він не з СССР, а з Америки. Тому: “... перед нами лише один вибір – всі люди світу повинні впливати на цей процес, а не бути дровами, які в цьому процесі згорять” [42].

Глобальні центри створюють свою інфраструктуру, яка дає змогу контролювати свідомість і громадську поведінку людей. Як пише український політик Євген Марчук: “За допомогою спеціальних психотехнологій здійснюються цілеспрямовані зміни масової свідомості з метою закладання певної інформації (від комерційної до світоглядної). За мету можуть ставитися також зміни культурної і навіть етнічної самоідентифікації великих груп людей для включення їх у психокультуру агресора... ” (виділення курсивом моє – Г. Л.) [294. 81].

На велику радість агресора, глобальна релігія та інтернаціональне виховання “совєтскіх” часів уже підготували добрий ґрунт для глобальної економіки. Мізерна купка фінансових магнатів (225 чоловік на всю Земну кулю) володіє сумами, що складають майже половину доходів усього людства. Така економіка насправді є “економікою абсурду”, бо призводить до глобальної бідності населення Землі. Бідний і голодний, як відомо, не може бути чимось іншим, крім хіба що рабом. Тільки тепер уже не “рабом божим”, а справжнім рабом свого рабовласника. Як бачимо, сьогодні глобальна ідеологія країн “золотого мільярда” є навіть страшнішою від імперської ідеології “старшого брата”, а завдання глобальних лідерів набагато жорстокіші, ніж плани Лєніна