Тарас Барабаш - Богдан Хмельницький

Отож Хмельницький, хоч і не перешкоджав розвитку старшинського землеволодіння, проте намагався утримати цей процес у таких формах, щоб він не спровокував народних заворушень. Більшість старшини не погоджувалася з такою політикою гетьмана. Не здобувши підтримки у Хмельницького, старшина намагалася здійснити свої плани поза його спиною, безпосередньо порозумітися то з польським, то з російським урядом.

У зв’язку із новою формою земельних відносин Богдан чітко визначив своїми універсалами, хто козаки, а хто селяни. Козаками стали ті селяни, які на початку війни добровільно вступили в Запорозьке Військо, брали участь у війні і тим добули собі козацькі права. Але були й інші селяни, які на війну не пішли, а перейшли від власників-шляхтичів до монастирів і там на їхню користь виконували повинності. Зате пізніше, коли шляхта була розгромлена, ці селяни почали відмовлятися від обов’язків перед монастирем і стали називати себе козаками. Хмельницький наказав таким «новим козакам» залишитися в підданстві монастирів.

На колишніх шляхетських землях, тепер козацьких, гетьман активно підтримував орендарів і розростання орендного промислу, адже це було вигідно молодій державі. По суті, завдяки Богданові орендарство стало окремою фінансовою системою. Павло Алепський писав, що Хмельницький «віддає в оренду всі митні оплати купців на кордонах своєї держави і доходи з меду, пива та горілки» і що цього вистачає на всі державні витрати. Хмельницький зробив оренду набагато дешевшою, ніж вона була за часів шляхетської Польщі на українських воєводствах. Орендарі згадуються в багатьох універсалах Хмельницького. Це були багаті козаки й міщани, які, очевидно, збагачувались із цього «бізнесу». В оренду брались різні дрібні підприємства, такі як млини, винокурні, шинки тощо. Історики, аналізуючи свідчення сучасників Хмеля, доходять висновку, що оренди були найприбутковішою статтею, і навіть безпосередні податки становили набагато менші суми.

Якщо вже зайшла мова про податкову систему, то її Хмельницький частково будував за польським взірцем, але частково від нього відходив. Відомо про побір та стацію як основні податкові збори. Побором був постійний податок, «подимний», а стація була надзвичайним податком, який стягувався на військові потреби. Податки бували різних розмірів та видів (грошима або зерном). Одиницею оподаткування був двір, тобто господарство. Податки платили в основному селяни й міщани. Павло Алепський у своєму описі України запевняв, що козацтво не платить ніяких податків: «Ніхто не бере з них (козаків) ні десятини, ні нічого подібного — вони вільні від усього; і в такому становищі знаходяться всі піддані країни козаків: не знають ані податків, ані гарачу, ані десятини».

Багато коштів державі Богдана приносила торгівля, що з кожним роком зростала. Сам Богдан провадив великі торгові операції, наприклад продав дві тисячі мір жита. Очевидно, були заможні купці з великими капіталами, здатні купити таку кількість товару. Поряд з ними торгівлею займались багато дрібних міщан, козаків і селян. Найбільш прибутковими торговими статтями були сіль і поташ, натомість Богдан не дозволяв вивозити хліб. Гетьман видавав закордонним купцям універсали з правом на безмитну торгівлю і старався добитись того самого для українських. Не обходилось в торгівлі і без політики. Так, Хмель хотів, щоб будь-яка торгівля велась, обминаючи Польщу, тобто щоб економічна система майбутньої держави формувалась не в залежності від ворожої польської шляхти чи лихварів.

Фінансова стабільність протягом всього правління гетьмана була гостроактуальним питанням. Тривала війна, спустошення території і подібні чинники не давали населенню козацької держави зажити враз заможно і щасливо. Проте Хмельницький розумів, що тільки забезпечене, озброєне військо допоможе втримати державу, яка щойно постала. Тому цьому старався приділяти першочергову увагу. Так і визнавав це сам, порівнюючи Україну з іншими державами: «Не маю я багатої держави, як інші, угорський і мунтянський (князі), — маю тільки воєнний люд».

Релігійне гноблення православних у Речі Посполитій стало однією з головних причин виникнення війни під проводом Богдана Хмельницького. У своїх зверненнях до козаків, селян та міщан «руського обряду» він прямо вказував, що польські панівні кола «посполитим народом нашим заволодівши, не тільки у ярмо невольниче їх запрягли, але (й) по своїй волі безбожній і в душі вредную і правилами священним і святих отець наших противную вчинити унію» хотіли. Цими словами гетьман показував становище православних після Берестейського собору (унії) 1596 р., коли була об’єднана частина православних єпископств із польськими католицькими в окрему греко-католицьку церкву. Польський уряд вважав унію обов’язковою для всіх православних на території Речі Посполитої. Православна релігія опинилася у стані незаконної. Унія насаджувалася силою. За допомогою Берестейської церковної унії польські пани й католицьке духівництво сподівались денаціо­налізувати й ополячити український і білоруський народи.

Через весь її період проходить гасло боротьби «за віру». Духівництво Київської митро­полії підтримало дії Богдана Хмельницького, який від початку домагався поряд із задоволенням козацьких вимог охорони прав православної церкви та повернення православним всіх їхніх храмів, захоплених католиками після Берестейського собору 1596 р. «Щодо нашого духівництва стародавньої грецької віри, — писав гетьман у середині 1648 р., — то дуже просимо його не чіпати, і ті святі церкви, які в Любліні, Красному Ставу, Сокалі та інших містах силою були унією поневолені, при давніх вольностях залишити».

Вимогу ліквідувати церковну унію Богдан ставив і перед Яном Казимиром як претендентом на польський престол. Таку ж саму вимогу на сеймі 1648 р. поставила й православна шляхта, яку представляв брацлавський воєвода Адам Кисіль. Той був досвідченим політиком і чи не першим зрозумів можливі згубні наслідки козацько-селянського повстання для Речі Посполитої, яке піднялось проти шляхти і за православну віру. Так само Кисіль знав про значний вплив українського православного духівництва на козаків, які до скону будуть його боронити. Воєвода попереджав про згубність наклепів на духівництво православної Київської митрополії, що їх розповсюджували єзуїти, та вказував на потребу в лояльності шляхти в ім’я досягнення злагоди та спокою в країні.

Ян Казимир погодився зі справедливістю вимог православних українців та обіцяв їх виконати. Ставши королем, він відрядив для переговорів з гетьманом своїх послів. Унаслідок цього 2 грудня 1648 р. з’явився універсал Богдана Хмельницького, де вказувалося, що Ян Казимир, якого «Господь Бог зволив поблагословити на панування», закликає припинити «цю непотрібну війну і пролиття християнської крові і залишає нас у мирі та при давніх вольностях». Від свого імені гетьман попередив шляхту, яка поверталася в свої маєтки, щоби вона не чинила селянам утиски та визиски і не знущалася з їхньої православної віри.

Турбота Богдана Хмельницького про права православної церкви не обмежувалася тільки переговорами з польським урядом. Гетьманський уряд прихильно ставився до монастирів, беручи до уваги їхні заслуги перед православною вірою і те, що православне духівництво переслідувалося шляхетською владою. Варто зауважити, що частина його членів брала участь у війні. Із судових книг міст Руського воєводства відомо про близько 100 священиків, які брали участь у селянських походах на шляхетські замки, маєтки, міста. Декотрі з них навіть були сотниками і полковниками у селянських загонах.