Тарас Барабаш - Богдан Хмельницький

сотні. На території сотень адміністративну владу виконували сотники, в окремих містах і селах — отамани. На місцях полковники, сотники й отамани часто збирали козаків своєї округи, щоб обговорити з ними військові, адміністративні і судові справи.

У містах, особливо великих, Хмельницький зберіг магдебурзьке право. На чолі міста стояв війт, при якому допоміжні функції виконували бурмистри, райці і лавники. Війта вибирало все «поспільство», міські жителі, затверджував його гетьман.

Значне місце у внутрішній політиці Богдан відводив фінансам, збагаченню своєї держави. Він спирався на ті соціальні групи, що були провідними в економічному житті, — на козацьку старшину, яка представляла середнє й велике землеволодіння, і на велике купецтво. У цьому плані гетьман також великої ваги надавав міським багачам, патриціату і самим містам — звільняв їхніх жителів від військових обов’язків, надавав «оборонні» (захисні) привілеї, піклувався про торгівлю, час від часу запрошував міську верхівку на старшинські ради. Усі ці заходи мали на меті залучити міста до участі в новому державному апараті, насамперед до використання коштів міщан для потреб державних фінансів. Ця політика виявилась доволі успішною. Адже міста надавали гетьманському урядові допомогу, яку той хотів. Так, київські міщани передали до військового скарбу прибутки з оренди, які раніше сплачували польському воєводі. У інших, менших містах війти і бурмистри збирали податки за дорученням полковників, а ті вже передавали «нагору», до гетьмана і військового скарбу.

У той період, коли Хмельницький був гетьманом, «військовий скарб» не було ще відділено від гетьманського і всю фінансову справу контролював тільки гетьман. У цій роботі Богданові допомагав підскарбій. При підскарбієві допоміжні завдання виконував завідувач оренд. Важливу роль відігравали «екзактори», тобто збирачі податків та інших державних прибутків. У полках фінансові справи було покладено особисто на полковників.

Оригінал та реконструкція прапора Богдана Хмельницького 1648—1653 рр.

За умовами Зборівського миру 1649 р. Хмельницький був змушений погодитися на те, щоб у підконтрольних йому воєводствах зберігалося шляхетсько-магнатське землеволодіння. Щойно в січні 1650 р. мир був затверджений сеймом, шляхта, яка раніше втікала з охоплених повстанням земель, почала повертатися до своїх маєтків. Але селяни та козаки сприймали колишніх шляхтичів особливо вороже, даючи відчути себе в кращому разі «гістьми, не господарями». До Чигирина почали їздити посланці різних панів, прохаючи для себе оборонних універсалів; навіть особисті вороги Війська Запорозького та недруги Богдана — магнати Вишневецький, Конєцпольський, Потоцький — були змушені скоритися і вести переговори з гетьманом про повернення їм давніх земель. Хмельницький рішуче відмовляв їм у проханнях і погоджувався лише на те, щоб прибувала дрібна шляхта або панські слуги під супроводом невеликої кількості осіб.

Реваншувати магнати вирішили після Білоцерківського миру. Тоді Хмельницький і старшина були змушені прийняти умову, що територія Війська Запорозького обмежиться лише Київським воєводством, а Брацлавське і Чернігівське воєводства займе польське військо. На цих землях люди, що не увійшли до реєстру, «повинні залишитись у звичайному підданстві в королівських замках і при роботах». Шляхта поспішала запроваджувати умови миру. За короткий час Брацлавщина та Чернігівщина були зайняті польськими жовнірами, в усіх великих містах були розташовані військові застави, і вже під їхнім захистом шляхта поверталася до своїх маєтків.

Серед селян та козаків це викликало знову не покору, а спротив. Хмельницький прохав підданих зачекати, зібратись із силами і тоді виступити проти шляхти. Але його не слухали, прагнучи негайно вигнати із своєї землі нових-­старих панів. Вдалося цього досягнути разом з розгромом польського війська Хмельницьким у Батозькій битві 23 травня 1652 р. Унаслідок цієї перемоги відпала потреба додержуватись умов Білоцерківського миру, і територія За­порозького Війська була остаточно очищена від польських військ. Невелика кількість польської шляхти все ж залишилась, мірою тих чи інших обставин, і нічого було їй робити, крім як служити новій владі. Більше того, Богдан видавав окремим шляхтичам оборонні універсали. У них підкреслював їхню прихильність до Війська Запорозького, закликав селян і далі працювати на них, а козакам не чинити перешкоди. За цією декларативністю ховалось очевидне прагнення Богданове використати цих відірваних від батьківщини панів у своїй політичній грі з Польщею.

Після ліквідації польської влади велика кількість земельних ділянок в Україні втратила своїх попередніх власників і почала переходити до нових. Ці землі були різного типу: королівщини, тобто державні землі, маєтки магнатів (великих землевласників), середньої та дрібної шляхти, а також землі католицького духівниц­тва. По-різному вирішував долю цих земель і Хмельницький.

Із попередніх землевласників залишилися українська православна шляхта, православні монастирі і дрібна шляхта. До першої доброзичливо ставився як сам гетьман і козацька старшина, так і прості козаки. Тож за нею він залишив колишні королівські надання, а королівщину приєднав до військового скарбу. Адже це був великий земельний фонд, який міг дати значні фінансові прибутки. Богдан прихильно ставився також до землеволодіння православних монастирів. На початку війни посланці від монастирів з’являлись до Богдана, щоби той не забирав у них маєтки і селян. Але не варто було їм хвилюватись, бо Хмель не тільки брав монастирі під особисту протекцію, не тільки підтверджував право на землю, але й робив нові земельні надання. Богдан пояснював так своє прихильне ставлення до монастирів: «Оскільки всемогутньою своєю рукою Бог і Творець неба і землі дав мені неприятелів і гонителів східної православної церкви, матері нашої, ляхів з України в Польщу далеко прогнати, старання маю пильне про добробут церков Божих та монастирів для розмноження хвали Божої». Також Богдан неодноразово зазначав, що Запорозьке військо завжди виступало на захист інтересів православної церкви. Богдан наказував селянам, прикріпленим до монастирських земель, щоб «послушні були і роботи усілякі виконували». Одночасно забороняв козакам та всім іншим чинити напади, шкодити майну монастирів під загрозою суворої кари. Не один монастир вирішив скористатись Богдановою добротою. Монахи йшли до гетьмана і просили для себе землі, які належали католицькому духівництву, а також частину тих земель, що залишалися без власників. Хмельницький не скупився і прохання монастирів задовольняв.

Універсал Богдана Хмельницького від 1652 р. з власним підписом

Більшість колишніх шляхетських земель була передана старшині та козакам, які не одержували ніякої платні грішми і на утримання діставали тільки земельні наділи. На цих землях були здебільшого будівлі, млини, невеликі села — щось таке, що не сприяло швидкому і великому збагаченню. У цьому було відображення незгоди простих селян та козаків на реставрацію великого землеволодіння в руках нових власників. Із цим могла знову прийти панщина, знову могло прийти кріпацтво.