Ольга Рєпіна - Люба Елен із Бріджсвіла

і бороди у них були абсолютно однакові. Тільки у маленького очі були з хитринкою, а у високого — смішні і добрі. Всі притихли, а у Елен і Джейн перехопило подих від захвату і хвилювання.

— Кхе-кхе, — відкашлявся маленький Санта-Клаус. — У цьому домі всі готові до зустрічі Різдва? Нам доручено перевірити, чи не балувалися дві маленькі дівчинки в останні декілька місяців? Чи слухалися вони дорослих і добре вчилися?

— І якщо це так, — продовжував другий, — то ми маємо вручити їм заслужені подарунки.

— А якщо наша мама і бабуся скажуть, що це не так? — щиро захвилювалася Елен.

Всі почали посміхатися.

— Ну, тоді все одно отримаєте! — відповів маленький. — Тому що дві гарненькі дівчинки просто зобов’язані отримати на Різдво чудових вчених папуг!

І тут він, зробивши маніпуляцію руками, витяг зі свого великого красивого мішка дві клітки з пістрявими папугами, які почувши крики дітей і побачивши світло, почали бити крилами об пруття. Елен і Джейн схопили кожна по клітці і, наскільки дозволяла важкість ноші, кинулися в кімнату, щоби на великому столі гарненько роздивитися птахів.

Однак Елен, сповнена радістю від чудового подарунку, помітила, що мама Велла, а за нею містер і місіс Мітсвуд стали цілуватися з високим Санта-Клаусом і тиснути руку маленькому. Вона розгублено стояла в дверях, притискаючи до себе клітку, і дивилася на дорослих здивованими очима, хоча з кімнати її голосно гукала Джейн, яка встигла всунути своєму папузі цілий сандвіч і тепер спостерігала, як птах розправлявся з цим кулінарним шедевром.

Нарешті і дорослі помітили застиглу Елен.

— Тобі чого, дитинко? — запитав містер Мітсвуд.

— Дідусю! Бабусю! А ви що, знаєте цих дядьків Санта-Клаусів? — здивовано спитала вона.

— Ну, ми трошки знайомі з вашою сім’єю, — відповів маленький. — І з вами, міс, до речі, теж.

І він швидко зняв шапку разом з бородою, яка теліпалася, пришита на резинці. Другою рукою він відліпив вуса, і спантеличена Елен побачила перед собою коротко стрижену голову мсьє Жіля. Очі дівчинки від здивування стали схожими на два великих блакитних блюдця, які ще годину тому вона витягала з буфета. Та коли другий, зробивши ті ж дії, перетворився на тата Симона, Елен засміялася і кинулася до батька. Клітка з папугою випала з її рук, і ображений птах гортанно забурчав.

— Таточку, дорогий мій таточку! — гаряче шепотіла Елен, обіймаючи Симона за шию. — Як я за тобою скучала і чекала, коли ж ти приїдеш!

Це було так зворушливо, що місіс Мітсвуд навіть утерла білосніжною хусточкою сльозинки, які збігли з її очей.

…О, як весело відзначили Різдво в домі Мітсвудів! Скільки було гостей, веселощів, смішних розиграшів, що їх влаштовував дотепний мсьє Жіль! Які подарунки було піднесено! Діти вищали від захоплення, коли тато Симон і мсьє Жіль влаштували для них справжню циркову виставу. Тато Симон, надівши чорну накидку і срібну напівмаску, показував забавні фокуси, мсьє Жіль, одягнувшись Арлекіном, жонглював кульками і навіть вогнем. При цьому пильний містер Кларк збігав до себе додому і приніс звідти величезний старий вогнегасник, чим ще більше додав веселощів нашій невгамовній компанії.

— Тату! — кричала Елен. — Ходімо запалювати фенгальські вогні!

— Не фенгальські, а бенгальські, — поправляв її незворушний містер Пік під загальний регіт.

Всі гості висипали в сад. Уперед вийшов юнга Монтгомері. Містер Мітсвуд скомандував йому:

— Увага! Підпалюй!

Юнга чиркнув сірником і підніс його до цілі, видимої тільки йому одному. Кінець шнура задимів і освітив глядачів, а за декілька секунд увесь сад перед будинком іскрився і вибухав надзвичайно красивим феєрверком.

— Диво, яке диво! — шептала Джейн.

— Ура! — кричали Алекс і Семмі. — Правда, чудово? Це все зробили ми з юнгою і містером Бірроу!

— Чудово! — не приховувала свого захоплення Елен.

Дорослі також раділи. Вони гуділи в різноголосі ріжки, розмахували сріблястими кульками на паличках і кидали угору хлопавки, що вибухали самі собою і засипали всіх різнокольоровим конфетті.

— Давно ми так не веселилися, — говорив містер Мітсвуд, сидячи за чашкою ароматного чаю і гріючись біля каміна, коли все закінчилося.

Діти після святкової вечері були відправлені нагору, в дитячу. Елен і Джейн так втомилися за день, що як тільки їхні голови торкнулися м’яких подушок, вони зараз же й заснули. Щоправда, Елен ще намагалася щось розповісти матері, а під кінець промовила своїм зовсім сонним голосом:

— Мені так спати хочеться, так хочеться, що в очах метелики переливаються…

І вона, не встигнувши закінчити фразу, голосно засопіла, що виражало у неї найвищий ступіть втоми. Про пишність і незвичайність дня в цій сонній кімнаті тепер нагадували лише нашвидку скинуті на стільці святкові плаття і черевички, які сумували під диванами.

Хлопчики, навпаки, ще довго не могли вгомонитися, і їхні збуджені і радісні голоси було чути з кабінету містера Мітсвуда, де їм постелили постелі.

А дорослі, зустрівши Різдво шампанським і криками «ура!», потім щиро повеселилися, підкладаючи дітям подарунки і намагаючись безшумно ступати по східцях. При цьому не обійшлося без жартів мсьє Жіля, хіхікання Велли, напучувань місіс Мітсвуд і її пікірування із Симоном.

…Вранці Елен знайшла у себе на стільчику, поруч із ліжком, ляльку із золотим волоссям, Джейн — лялькову премилу колясочку. А Алекс і Семмі — по маленькому вітрильнику, які майстерно зробив для них юнга.

— Це було найкраще Різдво у моєму житті! — сказала за сніданком Джейн.

Вона сиділа поруч із мсьє Жілем і довірливо дивилася на нього.

— І моє — теж! — відповів їй мсьє Жіль. — Адже я ніколи не бачив гарнішої дівчинки, ніж ти! Не рахуючи нашої любої Елен, звісно.

Глава 13. Ніяких казок!

Минуло декілька днів різдвяних канікул. Якось, сидячи у крихітній майстерні мами Велли, Елен раптом промовила:

— Так, все! Виповнюється мені сім років і ніяких казок більше!