Марина Варич - Cьоме пророцтво Семіраміди

повернетесь обличчям до Сатурну і спиною до Бермудського трикутника, то неодмінно побачите Білу Долину. Це і є Велике Кокосове Плато.

Воно мертве, сюди ніколи не ступала нога живої істоти, тут не ростуть рослини. Безперервно на плато приземляються сотні крилатих зорельотів, які переносять душі для їхніх перевтілень у часі і просторі. За день тисячі покидають плато, назавжди забуваючи про нього. Але сотні століттями виглядають свої зорельоти з блукаючих часів. В очікуванні біля брами часу юрмляться душі Леніна і Гітлера, Сталіна і Пол Потта, Чаушеску й Ірода і ще багатьох, багатьох… Їхні крилаті коні будуються і чекати їм доведеться ще не одне десятиліття.

Плато поділене на дві півкулі: у північній частині лежить Теперішнє. У південній — Прийдешнє та Минуле. Якщо ви вже піднялись на Джомолунгму і дивитесь на плато, послухайте про що воно говорить. І, якщо можете, то слухайте уважно, бо…

…Від цього залежить на лише Прийдешнє, а й Минуле.

…Я Велике Кокосове Плато. Мене ніколи не знищить ядерна бомба чи великий астероїд, бо я не існую… і саме тому — я вічний свідок усього, що діється довкола. На моїх очах зароджувались і руйнувались світи, парадом проходили міжгалактичні війни, спалахували революції, змінювались диктатори, переписувалась історія, поважні мурували храми, а щасливі досягали просвітлення. За мого життя Землю двічі скувала крига, на Місяці відвирувало п’ять потопів, і пів Чумацького Шляху спопелив ядерний вибух на Сонці. Я багато можу розповісти. Наприклад, ось цю історію…

Розділ 1

Дівчина зняла сонячні окуляри, блимнула на присутніх великими зеленими, мов у кішки, очима і несподівано сказала:

— Я відьма. Так, так. Ну що ви дивитесь так здивовано і занепокоєно? Перші ознаки з’явилась із запізненням, в 16 років. Напевно, винен ядерний вибух, який зруйнував пів Сонячної Системи і позбавив вас інтуїції, інакше ви б відчули, що розмовляєте зі справжнісінькою відьмою.

Я єдина відьма, яка врятувалася після ядерного вибуху на Сонці, — авторитетно заявила дівчина, — І хоча я відвідала лише три відьомські збіговиська на Лисій Горі (осередку невидимої сили), а було їх від першого пришестя аж доки Шостий Ангел сповістив про ядерний спалах, без ліку, я чудово запам’ятала усіх в обличчя. Нікому врятуватися не пощастило, окрім мене, звісно. Гарантую! У мене відміна пам’ять на обличчя, щоб ви знали. Вже чую ваші несміливі протести: «Зовнішність багатьох після вибуху змінилась до невпізнанності.»

Маєте рацію. Лук ось навіть перетворився у напіввовка-напівлюдину. Звідки я знаю Лука? Даруйте, хто ж його не знає? Він же виступав на усіх супутникових каналах, про нього писали усі загальногалактичні газети. Він знаменитий як відьма, щоправда, його не треба шукати.

— Гаразд, гаразд. Продовжуй, — з нетерпінням долинуло із зали.

— Я обнишпорила всі доступні бази даних, провела силу-силенну експериментів. Все підтверджується. Я єдина відьма в Сонячній Системі. І вам треба оберігати мене, а потім і мою дочку, якій я передам таємні знання у спадок, як моя прабабка передала свого часу мені. Ви просто мусите ходити за мною назирці, бо якщо я раптом зникну, як ви відрізнятимете добре від лихого?

Що, що? Ви над цим не замислювались? Авжеж, вам було ніколи! Ви усі сили жбурнули на боротьбу зі злом і, хоча і втратили в цій війні половину героїв, а, втім, майже здолали його.

А тепер озирніться, що ви накоїли? Як зрозумієте, що вчинки ваші лихі, коли зло щезне? Адже, разом з ним зникне і покарання, і помста, і страх. І що б ви не скоїли, вважатиметься добром лише тому, що альтернатива розчепиться.

Чи ви гадаєте, що зі злом зникнуть і лихі наміри? Отямтеся, їх проектує ваш розум. А злоба — лише адекватна реакція на процеси, що відбуваються у світі. Тому вам таки треба зберегти мене. Цим самим ви врятуєте і себе. А як ні — то вас захлесне епідемія божевілля від нерозуміння різниці між уже інтернаціональними поняттями «добро» і «зло». Ви і так забагато наплутали, коли віднесли «зло» до категорії негативного. А воно просто існує, як існує чорно-білий світ, аби ви збагнули: кольоровий може стати таким самісіньким від вибухів, війн та випробувань. Інакше, якби ви не знали, що могло б вас спинити?!

Що ж до мене, то я давно помічала, що сильніша і розумніша за інших. Я швидше сприймала шкільну програму, не стомлювалась, коли пробігала великі дистанції. Якось я перестрибнула двометрову огорожу — сконцентрувала енергію, зібрала усю свою силу, уявила, що вона срібний пучок з колючими енергетичними розрядами — і перестрибнула.

Минав час і я зрозуміла: хтось мене розшукає. Інколи я йшла вулицею чи сиділа на ґанку і чітко чула, як мене кличуть: «Горпино, Горпино». І хоча це було не моє ім’я, я знала: розшукують мене. Судячи з вимови, голос належав молодій жінці земної цивілізації, слов’янці, можливо, українці, а, може, й представниці зовсім іншої нації.

Скоро я довідалась, що це був мій власний голос (коли я ще пам’ятала свою справдешню сутність), записаний у минулому і посланий енергетичним сигналом у сьогоднішнє. Я дослухалась до себе минулої. А Горпина навчала мене таємницям магії: медитації, левітації, асанам і пранаямам.

В залі невдоволено зашипіли:

— Відьми не були йогинями.

— Добре, хоч тональ з нагвалем не приплела сюди.

— Та вона нас розводить.

— Так і свербить нагодувати її березовою кашею, іч фантазерка.

Пан Сновгей, суддя арбітражного суду планети Дев’яти Місяців витер чоло ароматизованою хустинкою і ковтнув зеленого шнапсу із прозорої склянки.

За вікнами споночіло і три місяці — срібний, золотий і платиновий заглядали у величезне, на всю стіну вікно суду, нагадуючи своїм тьмяним блиском про наближення півночі. Десь далеко кукурікнув і приголомшено затих півень, збагнувши, що сплутав появу четвертого — сердолікового місяця із сонцем. Із сусідньої кімнати долинав запах борщу,