Марина Варич - Cьоме пророцтво Семіраміди

— Ви до нього не ходіть. — порадила лаборантка. Марі сама вам принесе капсулу.

За мить дівчина, яку очевидно звали Марі, принесла капсулу і попливла в кінець довгого коридору. Людина в масці ще довгенько вештався лабораторією, сподіваючись знайти Лівану, але марно. Перспектива повертатись і питати у Лігєрі, де вона поділася зовсім його не тішила. Він зітхнув і сів у позу лотоса…

…Ти сідаєш в позу лотоса, як вчила Лі. Обличчям до сонця. Спиною до вітру. По ліву сторону минуле, по праву — майбутнє. Великий палець руки із вказівним і середнім утворюють вічне коло. Коло замикається і ти відчуваєш як тебе наповнює енергія. Ти дихаєш рівно. Ти уявляєш скляну гору — резиденцію Бога.

Вже досить довго ти пересуваєшся коридорами скляної гори. Усі вони, як один, дзеркальні. Ти згубив лік часу.

Відстань, що видавалася близькою, збільшується з кожним твоїм кроком. Що за бісова система у цій горі?

Дощ. Ти чуєш, як за стінами шурхотить дощ. Кислотний. Ти визначаєш по запаху. Добре, що ти встиг забратись сюди до його початку.

Крок — біль в суглобах. Крок — ниють коліна. До тронної зали лишається ще 30 кроків, якщо відстань не зростатиме.

Як їх пройти, коли найменший рух паралізує все тіло?

29. Не можна зупинятися, треба йти вперед. Тільки вперед.

28. Не дозволяй, щоб хтось помітив твої сумнів і втому. Ти збираєшся з останніми силами і усміхаєшся…

28. Навіть якщо це буде один крок за півгодини — однак це буде крок вперед.

28. Ти, здається, збився з ліку…

Ну і біс з ним.

Система мусить стояти в тронній залі. Чому за увесь час просування коридорами тобі не зустрівся жоден кібер? Їх би тут мусило бути, мов собак нерізаних…

…Ці коридори мов заворожені. Ти вже був тут на початку шляху. Та ні це просто дублікат картини Врубеля, яка висіла біля дверей. Ти не повинен допускати ні крихти сумніву… Чому ВІН ніяк не реагує, ти вже досить близько до його зали. Треба йти, не можна зупинятися. Послухай, іди. Ти пройшов усе це не для того, щоб застрянути у заворожених коридорах скляної гори.

…

Порожня запилена зала. Ні Мардука, який очікує на тебе, ні трону розшититого смарагдами та діамантами, ні навіть ослінця, на який міг би присісти стомлений подорожній. Ніякої системи. Вдалині проглядає озеро із лотосовими насадженнями.

Леді сказала: «Якщо вас не зустріне Мардук, капсулу доведеться підключити комусь із вас».

Ти сідаєш посеред зали, яка мало схожа на тронну, і скидаєш маску.

На 12 ударів серця вдих, на 6 затримка, на 12 видих, на 6 затримка. Ти відчуваєш, як сила та спокій огортають тебе.

А тепер доведеться закінчити цю історію. Хоча ти сумніваєшся, що це комусь потрібно. Мардук покинув тронну залу і не залишив жодних інструкцій.

А світ? А, так… ти казав Лі, що збираєшся врятувати світ. Ти відкорковуєш капсулу. У ній атом і інструкція. На інструкції напис: «У тронній залі зліва від дверей — клавіша. Натиснути».

Шарудиш шпалерами, подібними до очерету чи очеретом, схожим на шпалери. Якщо це тронна зала, то та, біла цятка — клавіша. Але ти не відчуваєш її під пальцями. Вона намальована як і очерет, що піднімається і замість нього з’являється дзеркало. У дзеркалі Голуба Леді. Вона усміхається.

— Нам довелося чимало зімітувати, щоб подарувати людям Бога.

Мовчання.

— І ти знала про те, що смерті, ропухи і аварія «Коламбуса» імітація і про те, що Мардука немає?

— Я знала, що він один із просвітлених, але не знала, хто саме з вас. — вона усміхається і довго дивиться на лотосові насадження. — Але тепер це неважливо, коли усі чекають справедливого суду.

Вона задумливо проводить рукою по волоссю.

— Кожен зумів би.

— А хіба комусь заважали? Зумів Лише ТОЙ, ХТО БІЛЬШИЙ ЗА ХРАМ.

— А якби нас прийшло сюди троє…

Вона заперечно хитає головою.

— Не може статись те, чого не сталося.

У підніжжя гори натовп святкує твоє повернення, чи народження, чи перевтілення.

— Так чого ви чекаєте? — інтонація голосу дуже знайома. Колись ти вже чув це запитання.

— Нагороди, Леді.

— Раю чи світу ілюзій?

Ти довго дістаєш з кишені похідної куртки вузлик, той, що під сонцем помаранчевий, під місяцем буряковий, а насправді пурпуровий. Вона ще не знає твоєї відповіді, а ти вже знаєш, бо це твій третій сон…

У Писанні мовиться, що Мардук сидить на вершечку скляної гори і споглядає створені ним світи.

Багато зі створеного довелося викинути за межі часу і простору бо воно не виконало своєї місії. Тепер старі світи ширяють у чорних дірках галактик. За теорією ймовірності їх ніколи і не існувало. Але Мардук не забуває про них. Він переймається долею всіх світів, які будь-коли були створені і всім залишає шанс. Так мовиться у писанні, яке вивчає кожен школяр у Всесвіті. І у нас немає підстав цьому не вірити.

…Велике Кокосове Плато лежить по той бік свідомості. Якщо ви підніметесь на Джомолунгму і