Ярослава Дегтяренка - Лицарі Дикого Поля. Том 1

— Як усі! Працюю в батька підмайстром. Викручуюся, як умію.

— А ходімо ти нам докладніше розкажеш, як ти викручуєшся. Де у вас тут найкраща горілка? — весело запитав Марко.

— У корчмі в жида Айзіка, — правдиво відповів Дмитро, але потім, схаменувшись, додав: — Тільки ліпше туди не ходити!

— Чому?

— Та там одна шляхта збирається. Що нам там робити? Хоча Айзік і робить найкращу горілку в усьому місті, але туди прості люди не ходять. Загалом, гідна й поважна людина цей Айзік, хоча й жид.

— Уперше чую, щоби про єврея відгукнулися, як про гідну людину. Гаразд, подивимося, що це за корчмар такий, показуй, де це, — відповів Марко.

— Може, не треба! Соромлюсь я! — Дмитро жалібно скривився.

— Веди нас! — із м’якою усмішкою, але твердо наказав Тимофій. — Погану горілку ми з Марком не питимемо.

Молоді козаки підхопили Дмитра під руки, і тому не залишалося нічого іншого, окрім як слідувати під таким своєрідним конвоєм із Верхнього міста в бік Подолу, показуючи, де розташована заповітна корчма.

— Як там дядько Олексій? Давно він уже не приїжджав? Хоч живий? — обережно запитав Дмитро.

— Так, живий батько! — усміхнувся Марко. — Він на Січі міцно прижився і кроку ступити з неї не хоче. Ось навіть зі мною не приїхав.

— А ти до нас назавжди? — з прихованою надією в голосі запитав Дмитро.

— Ні, я навесні поїду назад. Мати попросила мене пожити з нею трохи, тому я і приїхав, бо не можу відмовити. Для мене Січ стала другою домівкою.

— Шкода! — засмутився Дмитро. — Ти коли втік, я дуже сумував за тобою! Не мав я друга ближчого і кращого, ніж ти.

Марко тепло всміхнувся: йому було приємно, що після стількох років друг дитинства не забув його та був йому радий.

— А як твій батько, дядько Іванко? — запитав Марко.

— Старий уже зовсім! Хоче спробувати шовк ткати — це нині дуже вигідне заняття. Спритний мій батько став у торгівлі. Скоро мені треба буде його замінювати, але як я з усіма справами й турботами впораюсь — не уявляю! Я ж не моторний.

— Ти ліпше не юродствуй! Не такий ти вже й дурний, як усім хочеш показати, — усміхнувся Марко, у душі засмучений цією вбогою манерою друга дитинства говорити про себе самого. Та й узагалі Дмитро був якимось зацькованим, забитим, і молодий козак ніяк не міг уторопати чому.

— Дурний не дурний, а все ж не такий спритний, як треба бути на моєму місці, — лише сумно усміхнувся у відповідь Дмитро. — Не все так просто тут, у місті. От ми з батьком на Подолі працюємо, у міську скарбницю податі платимо, а інші ткачі, інший ремісничий люд під воєводою живуть, а є такі, що під ченцями — і під православними, і під католиками. І постійно в нас із ними розлад та чвари — вічно нам або монастирські, або воєводські якусь капость утнуть. Адже нам самим доводиться продавати свій крам, а бажано, щоб і вигідно. Ось через це постійно в нас чвари йдуть. Та й узагалі тут уже так людей притиснули, що жодних сил немає терпіти! Війт що хоче, те й витворяє. Знаєш, хто в нас війт нині? — запитав Дмитро.

— Звідки? — відповів Марко, якому насправді це було байдуже.

— Пам’ятаєш купця Федора Ходи́ку, якого років десять тому втопили містяни за те, що він православні церкви закрив та опечатав? Та маєш ти його пам’ятати! — вів далі Дмитро. — Так от нині війт — його син, Андрій Ходи́ка[28]. Повністю ляхам відданий! Але з воєводою наш війт останнім часом на ножах — воєвода постійно втручається у справи магістрату, постійно вимагає зайві побори з людей ремісничих і торгових, а війту це не подобається! Йому ж менше дістається! Він же сам будь-кого обдере, як липку! Від католицьких ченців зовсім життя немає. Монастирі мають у власності багато землі, от і обкладають людей на своїх землях немилосердними поборами. Уніати й католики зовсім замучили! Одразу й не зрозумієш — хто з них гірше і зліше! У нас багато хто унію прийняв, а деякі, прости Боже, узагалі в католики подалися. А що робити? Коли на тебе, якщо ти православний, можуть донести, що, мовляв, ти віру католицьку ганив. За це відразу людину в тюрму й починають катувати, а потім страчують. У деяких містян так земельні угіддя й інше добро відібрали. Звинуватили людину в богохульстві, стратили, а його майно відразу собі забрали. Воєвода дуже підтримує й усіляко захищає католицьких ченців.

Дмитро гірко зітхнув. Маркові нічого було на це сказати, та й до того ж молоді люди вже підійшли до корчми.

І з ворогом, і з другом ти будь хорошим!

Хто від природи добрий, в тім злоби не знайдеш.

Образиш друга — він ворог твій,

А як обіймеш ворога — то стане другом він.

 Корчма єврея Айзіка була популярною серед київської шляхти