Емерсон Т. Брукінґ - Війна лайків

За камерою був С. Р. Сідарт, 20-річний волонтер, прихильник опонента Аллена, що взявся знімати події за участі сенатора. Сідарт також був американець індійського походження – і єдиний з-поміж усіх присутніх мав коричневу шкіру. А слово «макака», яким назвав його Аллен, португальською означало «мавпа». Так століттями говорили расисти.

Історія політиків, що говорять та роблять жахливі чи дурні речі під час кампанії, така стара, як і сама демократія. Проте траєкторія від невдалого моменту до фатальної помилки раніше потребувала роботи професійного журналіста, що мусив усе задокументувати, щоб потім оприлюднити через газету, радіо чи телеканал. А далі для справді загальнонаціонального розголосу новину мали підхопити інші професійні журналісти та їхні ЗМІ. На жаль для Аллена, соціальні мережі змінили цю схему й вивели його слова з-під контролю будь-якого політика чи журналіста.

Хвилинний запис Сідарта швидко запостили на YouTube, новій відеообмінній платформі, якій у 2006-му ледве минув рік. На той час цей крок був незвичайним, адже ролик не пройшов редагування і не був прикріплений до жодної ширшої розповіді. Проте це виявилося геніальним ходом, адже популярності ролика сприяла сама його природа. Просте для перегляду та поширення, відео Сідарта стало вірусним, і сотні тисяч людей переглянули його онлайн «із перших рук», а ЗМІ мали змогу повідомити про нього, спираючись на посилання.

Радники Аллена, майстерні й досвідчені у старій моделі політичних кампаній, були збиті з пантелику. Спершу вони заперечували інцидент. Потім заявляли, що Аллен не зробив нічого поганого, адже нібито слово «макака» не має расистського значення. А далі взагалі почали стверджувати, що Аллен насправді вжив слово «могавк», маючи на увазі схожу на ірокез зачіску Сідарта.

Проблема всіх цих пояснень була в тому, що, на відміну від минулого, тепер кожен охочий міг побачити докази сам. Кожен міг клікнути «плей» і прослухати ганебне слово знову і знову. Можна було побачити, що Аллен ужив слово, щоб описати єдину темношкіру людину в натовпі білих, натякнувши, що Сідарт – «несправжній» американець.

Лідерство Аллена розтануло, і він програв там, де перемога була вже мало не гарантована. Замість зробити заділ для президентських перегонів він не повернувся навіть у крісло сенатора. Щодо Сідарта, то він став найобговорюванішою людиною року: «символом політики XXI століття, відважного нового світу, в якому можна миттю поширити будь-який відеоролик, а будь-який 20-річний з камерою може все змінити».

Те, що ввійшло в історію як «момент макаки», стало ознакою радикальної прозорості Інтернету, що тільки починав змінювати збір і поширення інформації – та й саму природу секретності.

Після відносно нової цифрової камери, яку Сідарт використовував, щоб задокументувати доленосні слова Аллена, було випущено вже близько 9 млрд цифрових пристроїв із виходом онлайн. До 2020-го ця кількість злетить до 50 млрд, коли до наповнення Інтернету приєднаються пристрої в діапазоні від смартфонів до розумних автівок та зубних щіток.

Найголовніше, що всі ці нові пристрої з виходом онлайн мали дещо, чого бракувало техніці ARPANET і навіть комп’ютеру, який використовував Марк Цукерберґ, щоб створити Facebook. Ідеться про «датчики» – пристосування для збору інформації про світ за межами комп’ютера. Деякі датчики очевидні, на кшталт камери смартфона. Інші заховані всередині, на кшталт магнітометра та GPS, що надають інформацію про напрямок і місце розташування. Ці мільярди інтернет-пристроїв, кожен із купою датчиків, невдовзі можуть створити світ, де працюватиме майже трильйон таких пристроїв. А будь-яка викладена онлайн інформація супроводжується «метаданими», на кшталт цифрових міток, що надаватимуть подробиці походження та руху будь-яких онлайнових даних. Наприклад, кожне повідомлення у Twitter передбачає понад шістдесят п’ять різних елементів метаданих.

Така кількість датчиків та пов’язаних із ними метаданих утілює ідею, якої вже давно прагнуло (і боялося) людство: можливості постійного спостерігача. Давні греки уявляли його як Аргуса Паноптеса (Усевидця) – міфічного велетня зі 100 очима. За часів Просвітництва англійський філософ Джеремі Бентам перетворив цього монстра на Паноптикум – гіпотетичну будівлю, в якій усі мешканці опиняться як на долоні, але ніколи не бачитимуть тих, хто спостерігає за ними. Бентам уважав, що цей проект згодиться для фабрик чи в’язниць. Потім Джордж Орвелл надав паноптичній ідеї ще похмурішого розвитку в романі «1984». Його футуристичний тоталітарний світ сповнений «телекранами», настінними телевізорами, що спостерігали за глядачами через вбудовану камеру.

Сьогодні поєднання масових датчиків та соціальних мереж перетворює дивовижні фантазії на не менш дивовижну реальність. От тільки замість богів чи правителів ми самі колективно провадимо спостереження. Через десять років після помилки Аллена будь-який поважний політик, дивлячись у натовп із сотень людей, міг обґрунтовано припустити, що є об’єктом купи фото-та відеозйомок, а також текстових і аудіозаписів, кожен із яких здатен призвести до вибухової реакції соцмереж. Такий політик, мабуть, засмутився б, якби ніхто нічогісінько не опублікував про подію онлайн. Щоб такого не допустити, він би зробив це сам. У підготовці до проміжних виборів у США 2018 року деякі кандидати публікували у Facebook понад десять відео на день.

Усе це геть не означало, що помилок, на кшталт Алленової, більше не траплялося чи що ніхто не дозволяв собі расистських коментарів. Радше навпаки. Коли все можна зафіксувати, фіксують геть усе.

Обсяг даних, зібраних про світ довкола нас, а потім оприлюднених онлайн, просто надзвичайний. За якусь хвилину Facebook бачить створення 500 тисяч нових коментарів, 293 тисяч нових статусів та 450 тисяч нових фото; YouTube – завантаження понад 400 годин відео, а Twitter – понад 300 тисяч твітів. Поза тим існують мільярди елементів доданих даних та метаданих, таких як тегування друзів на фото у Facebook чи системне маркування вежі стільникового зв’язку, через яку передали повідомлення. У Сполучених Штатах розмір цього «цифрового Всесвіту» подвоюється що три роки.

Кожен елемент інформації може походити від спостерігача, який свідомо фіксує виступ чи перестрілку, або поширюватися мимоволі, як у випадку, коли Атар висвітлював рейд проти бен Ладена. Найцінніша інформація може опинитися на тлі. Фотографуючи затоку, китайські туристи якось випадково розкрили секрети нового авіаносця своїх ВМС, будівництво якого тривало неподалік. Важливу новину можна знайти в технічних довідкових документах. Одного разу спортивні додатки ненавмисно розкрили все: від пересування вбивці, що скоював свій злочин, до розташування таємної в’язниці ЦРУ на Близькому Сході. (Теплова мапа, що ґрунтувалася на відстеженні щоденних пробіжок агентів уздовж периметра бази, надала майже ідеальні її обриси.)

У 2017-му генерал Марк Міллі, начальник штабу армії США, підсумував значення технологій для військових: «Уперше в історії людства бути