Елері Квін - Божий світильник. Куля для боса

В кімнаті на нього чекав Торн. У пом’ятому халаті, з розкуйовдженим волоссям, він був схожий на привида.

— О, а це що?! Мара! Вам теж не спиться?

— Спати? — здригнувся Торн.— Як може чесна людина спати в цьому забутому Богом місці? Я бачу, ви чогось дуже веселий.

— Не веселий. Живий.— Еллері сів і закурив сигарету.— Кілька хвилин тому чув, як ви крутилися в ліжку. Що вас погнало сюди в такий холод?

— Нічого. Просто нерви,— Торн заходив по кімнаті.— Де ви були?

Еллері розповів.

— Дивний цей Райнак,— закінчив він.— Але ми не повинні дозволити, щоо він нас перехитрував. Нам треба від усього відмовитися, Торне, принаймні поки що. У мене була,; надія... Та, на жаль, я дав бідолашній дівчині обіцянку. Завтра ми від’їжджаємо, і чим раніше, тим краще.

— А в березні нас, замерзлих, знайде рятувальна команда,—жалібно промовив Торн.— Чудова перспектива! Але краще замерзнути, ніж і далі лишатися в цьому страшному місці.— Він подивився на Еллері.— Сказати правду, Квіне, я трохи у вас розчарувався. Після есього, що я чув про вашу професійну майстерність...

— Я ніколи не претендував, щоб мене вважали за чародія чи богослова,— стенув плечима Еллері.— Те, що тут діється,— або найчорніша магія, або доказ того, що чудеса все ж таки трапляються.

— Ваша правда,— погодився Торн.— І все ж, якщо подумати, то це... суперечить законам природи, чорт забирай!

— Я бачу, юрист оговтується від страху,— сухо сказав Еллері.— Та залишатися тут довше означало б остаточно себе зганьбити. На мою думку, тим часом краще визнати свою поразку.

— Тим часом? Що ви хочете цим сказати?

— Запевняю вас, Торне, ви ще не настільки оговталися від потрясіння, щоб як слід обміркувати те, що сталося,— лагідно зауважив Еллері.— Сьогодні я сушив собі над цим голову. Розгадки я не бачу, але вона десь поруч. Зовсім поруч.

— Ви хочете сказати,— збуджено почав адвокат,— що справді...

— Якби на мене мала вплив релігія...— не дав йому закінчити Еллері.— Це надзвичайно дивовижний випадок,— замислено говорив він далі.— Надзвичайно! Ні в англійській, ні в будь-якій іншій мові немає слова, яким його можна було б назвати. Він, як і всі великі справи, розпадається на дуже прості складові частини. Існує золото. Воно сховане в будинку, будинок зник. Щоб знайти золото, треба спершу знайти будинок. Гадаю...

— Крім безглуздих маніпуляцій з Кейтовою мітлою,— глузливо посміхнувся Торн,— я не пригадую, щоб ви зробили в цій справі щось варте уваги. Знайти будинок! Ви' ж бо ще й пальцем не ворухнули, тільки сидите й вичікуєте...

— От-от! — докинув Еллері.

— Чого?

— Чекати — це для нас єдиний вцхід, мій добрий, розгніваний друже. Лише окультний знак викличе духа Чорного Дому.

— Окультний знак? — здивовано звів брови Торн.— Духа? »

— Чекати! Тільки чекати! Господи, як я чекаю!

Торн вражено дивився на Еллері й, здавалось, підозрював, що той, незважаючи на нічний час, надумав пожартувати. А Кейт сидів і спокійно курив сигарету.

— Чекати! Чого чекати, чоловіче? Ви дратуєте мене більше, Еллері, ніж ота гладка потвора. На що ви сподіваєтеся? Чого хочете дочекатись?

Еллері підвівся, кинув у камін недокурок і, дивлячись на адвоката, поклав руку йому на плече.

— Лягайте спати, Торне! Якби я вам і сказав, ви б однаково не повірили.

— Ви повинні мені сказати, Квіне! Якщо я не побачу невдовзі виходу з цього становища, то збожеволію.

Торнові здалося, що Еллері ці слова чомусь приголомшили. Потім він раптом поплескав Торна по плечу й засміявся.

— Ідіть спати! — сказав він, усе ще сміючись.

— Але ви повинні мені сказати!

Еллері зітхнув і вже серйозно додав:

— Не можу. Ви сміятиметеся.

— У мене не той настрій, щоб сміятися.

— Та й справа зовсім не смішна, Торне. Хвилину тому я згадав про релігію. Так от, коли б на мене, нещасного грішника, мала вплив релігія, то за ці три дні я став би щирим віруючим до кінця свого життя. Навіть я, безнадійний атеїст, вбачаю тут втручання неземної сили.

— Комедіант,— буркнув адвокат, — Вбачати руку господню в... Не святотатствуйте, чоловіче! Не всі ж ми тут невігласи!

Еллері виглянув у вікно. Серед безмісячної ночі тьмяно мерехтів сірий, повитий сніговою пеленою світ.

— Руку господню? — проказав він. Ні, не руку, Тор-не. Якщо цю справу ми взагалі доведемо до кінця, то допоможе нам... світильник.

— Світильник? — тихо перепитав Торн.— Який світильник?

— Атож. Образно кажучи, Божий світильник.

Розділ третій

Наступний день, як і попередній, починався сірим, похмурим світанком. Як і напередодні, падав густий сніг, так, наче помалу обсипалося небо. Більшу частину дня Еллері провів у гаражі, копаючись у великій чорній машині Торна. Двері гаража стояли широко відчинені, і кожен, хто хотів, міг бачити, що робить Квін. Він не дуже розумівся на автомобілях, і спочатку йому здавалося, що всі його зусилля марні.

Але десь по обіді він, кілька годин невдало поекспе-риментувавши, раптом натрапив на маленький дротик, що здався йому не на місці. Дротик просто звисав, мов непотрібна річ. Логіка підказувала, що він має бути до чогось приєднаний. Еллері спробував це зробити, і йому пощастило.

Коли він увімкнув запалювання, запустив стартер і почув, як холодний двигун ожив, світло, що падало від дверей, заступила чиясь тінь. Еллері вимкнув запалювання і швидко обернувся. У дверях стояв, широко розставивши ноги, Кейт. Його темна постать чітко вимальовувалась па тлі білого снігу. В обох руках він тримав по каністрі.

— Моє шанування! — озвався Еллері.— Бачу, ви знову прибрали людської подоби, Кейте. Вийшли в цей світ прогулятись? З вами це трапляється не часто.

— Збираєтесь кудись їхати? — спокійно запитав Кейт.