Автор невідомий - Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)

гімназіям Через реквізицію шкільних будинків (Рогатин, Яворів, Городенка), арештування, інтернування і конФІнування учителів не можна було на ново створити всіх українських приватних ґімназій. Крім того знаходяться вони також в важких матеріяльних умовах: їх маєток знищено підчас війни, а українське громадянство знаходиться в такій нужді, що не в силі їх удержати.

Перед війною українські приватні ґімназії одержували також підмоги (хоч невеликі!) з публичних фондів. Як ся справа представляється тепер видко з сього Факту: Краєва Шкільна Рада дістала від варшавського міністерства просвіти 1,100.000 польських марок на підмогу приватних шкіл в Галичині. З того Краева Шкільна Рада взяла 1,080 000 марок на польські школи, а з українських шкіл дістала ґімназія в Рогатині мов на сміх 20.000 марок. На сій основі польське правительство ще готово хвалитися, що підпомагає українські приватні школи!

Нові українські приватні середні школи польські власти забороняють закладати; для приміру наведемо заборону заложення українського учительського семинаря в Стрию.

В кінці, на скільки українська молодіж хоче кори-стати з польських середніх шкіл, зустрічають її великі трудности і упокорення. В польській ґімна&ії в Стрию приняття ученика-Українця було залежне від того, чи ва ним заявляться ученики-Поляки В инших польських гімназіях ученик-Українець мусів виказатися свідоцтвом двох учеників-Поляків, Щи він е льояльний супроти польського народу і держави. Що в самій школі жде учеників-Українців тенденційно-строгий режім, ши-кани і вороже відношення до того, що для його національних почувань е святе, — сього не треба додавати. Учителів - Українців з польських середніх шкіл поусувано; науку греко-католицької релігії й української мови знесено.

II. Усунення українських студентів з львівського університету

й инших шкіл.

Права, які мале Українці в львівськім університеті, ми представили висше.

Польська окупаційна власть всі сі права знесла і одним почерком пера викинула в львівського університету не тільки українських професорів і доцентів, але також українських студентів.

Що-до українських професорів і доцентів, то часть їх опустила край, хоронячися перед переслідуваннями польських властий, часть інтерновано, а решту усунено 8 університету таким способом, що зажадано від них зложення присяги вірности польській державі.

Що-до українських студентів, то ректорат львівського університету в оголошенню з 16. серпня 1919 р. ч. 2221 заявив, що до львівського університету можуть бути приняті тільки громадяни польської держави, при чім мужчини мають також виказатися сповненням обовязку військової служби в польськім війську.

Се варядження поновляє ректорат львівського університету з початком кождого семестра: поновив його також біжучого зимового семестра 1920/1921.

Таке саме зарядження видає кождого семестра ректорат львівської політехніки і управи инших висших шкіл.

Таким чином Українець, щоб бути принятим до львівського університету (або иншої висілої школи) мусів би зложити деклярацію, що він уважає себе громадянином польської держави і відбути військову службу в польськім війгьку, значить: допуститися національної зради супроти власного народу.

Проти зарядження ректорату львівського університету і політехніки звернулися організації українських студентів і українського громадянства і до самих ректоратів і до Міністерства просвіти в Варшаві, а крім того всі українські товариства вислали в липні 1920 р. меморандум до президії Мирової Конференції і до президії Союза Народів. Очевидно — все даром!

Рівночасно польські власти ставлять перешкоди виїздови української молодіжи па заграничні університети, не даючи паспортів. Зрештою студії ва границею з огляду на великі кошти є можливі тільки для одиниць.

Не могучи добитися для своєї молодіжи вступу до львівського університету, українське громадянство хотіло зорганізувати для неї приватні університетські курси. Одначе тут зустрілося з забороною польського правительства.

Українське „Наукове Товариство ім. Шевченка“ у Львові було зорганізувало приватні університетські курси в обємі 4 Факультетів. Одначе ґенеральний делегат польського правительства для Галичини рішенням з 27. вересня 1919 сі курси заборонив.

Тоді такі самі курси хотіло зорґанізувати пТова-риство наукових викладів ім. Петра Могили“ у Львові, одначе так само зустрілося з забороною польського правительства. Внесений 21. падолиста 1919 рекурс до міністерства внутрішніх справ у Варшаві остав без відповіди.

В марті 1920 р. оголосив такі університетські курси старинний український РСтавропигійський Інститут", який ще від польських королів мав привілей удержувати висшу школу. Та сі курси 9. марта 1920 розігнала поліція. Протест проти сього насильства, висланий 12. цвітня 1920 до Президента Польської Республики, остав без відповіди.

В кінці для характеристики тактики польського правительства треба згадати, що коли воно так безоглядно замикає українській молодіжи вступ до університету і инших висших шкіл, то рівночасно робить собі перед заграницею рекляму, ніби воно особливо дбає про українську університетську молодіж.

Так з початком вересня 1919 появилася була польська ОФІціяльна відомість, що польське правительство має заложити український університет у Львові. Коли проти сього піднявся протест на однім польськім публичнім зібранню 26 вересня 1919, соймовий посол Бриль пояснив, що польське правительство зовсім не думає закладати українського університету, а тільки пустило в світ таку відомість в тій ціли, щоб польський премієр Падеревський, який старається в Парижі про прилучення Східної Галичини до Польщі, міг покликатися на ту відомість як на доказ, що Польща найліпше подбає про потреби українського населення.

Тому й не треба ухвалювати протесту, бо се утруднило би акцію Падеревського.

Як-раз через рік, в осени 1920, польська преса знов принесла відомість, що польське правительство думає заложити український університет (поки-що тільки з юридичним Факультетом) в Станиславові. Ціль сеї відомости очевидно така сама як попередньої.

* *

*

Наше представлення про винищування українського шкільництва польським окупаційним режімом закінчимо такою самою увагою, якою ми його розпочали. Польське правительство хоче спинити розвиток української національної культури, української національної свідомости, хоче віпхнути український нарід до стану темної маси без власної інтелігенції. 6 се один зі способів, який має забезпечити Польщі панування над Східною Галичиною.

Зміни в сій области, — як се доказує вся історія польського панування над українським народом, — не є можливі, доки доля українського народу залежатиме від Польщі. Тільки визволення Східної Галичини зпід польського панування може запевнити українському на-родови свобідний розвиток його духових сил.

Польська кольонізація Східної Галичини.

Найбільше плановим і найбільш успішним способом винищення українського населення Східної Галичини і спольщення її е польська кольонізація сього українського краю. Вона має довершити те діло, яке перед віками розпочали польські королі-вавойовники Східної Галичини: стерти з лиця сеї землі її український характер і сим забезпечити її приналежність до Польщі.

1. Національний характер землеволодіння в Східній Галичині.

Коли б хто зовсім не знав історії Східної Галичини, то національний характер землеволодіння в сім краю сказав би йому,що се мусить бути український край, який у середніх віках