Юрій Павлович Винничук - Діви ночі. Книга друга

разом прийшли до нього, і пригрозили, що все розкажемо директорці. Тоді він відстав.

— Ну добре, а що було далі вночі?

— Кабан обслинив мене з ніг до голови, а потім захропів і врешті забрався. Я поспала, а рано встала і вийшла в сад. Там гуляли дві дівчинки. Вони мені все пояснили, куди я попала. Їх так само з дитячого будинку забрали. Але з ними ще й не таке виробляють. З ними усе по-справжньому. Спочатку, вони розказували, це дуже болить, але потім можна терпіти. Залежить тільки від клієнта.

— Ого! Я бачу ти тут сильно просвітилася. Але навіщо ти мені все це говориш? Думаєш, я не такий, як всі інші?

— Думаю. Я підслухала, що про вас говорила пані Ольга панові Ромкові.

— О, це цікаво.

— Вона сказала, що за вами треба дивитися, бо ви слизький тип. Вона за вами весь час пильнує. Пан Роман сказав, що треба й справді про вас щось більше дізнатися, бо він довірився якійсь пані Аліні, а більше ні в кого не питався. А пані Ольга сказала, що краще поки що вас не дуже залучати в діло, бо хтозна, що від вас можна чекати. І ще про якогось Ярка, що ви з ним поїхали.

— А що про Ярка?

— Що пора з ним покінчити.

— Покінчити? — насторожився я. — Ти нічого не переплутала?

— Ні. Вони так і сказали: покінчити. Скажіть мені, а ви справді проти них?

— Якщо чесно, я сюди потрапив цілком випадково. Але хочу виплутатися з цієї компанії.

— Тоді й мене не забудьте виплутати. Поки не пізно.

— Добре. Я тебе заберу звідси, як тільки з’явиться нагода.

— І коли вона з’явиться?

— Вже скоро.

— Добре. А то я вже думала тікати.

— А-а, то ти навмисне вирішила зі мною прогулятися, аби вирватися з-під пильного ока твоєї нової матусі?

— Спочатку я й справді так планувала.

— А зараз?

— Зараз я думаю, що можу довіритися вам.

— Це добра думка. Я все одно не дозволив би тобі втекти. Ти мені б тоді зруйнувала всі плани.

— Я ж чесно призналася. Я вам вірю.

— Мабуть, нам пора, а то ще щось запідозрять.

XI

У садку в альтанці сиділи пан Роман і пан Зеньо з дружинами в товаристві фрау Ольги. На столику перед ними парувала кава, але не бракувало й алкоголю.

— Ми тут вчора погуляли, а бідні наші жіночки вже другий день нудяться, — сказав до мене шеф. — Поїдь з ними до міста. У кіно підіть, чи ще куди. Макс буде за кермом.

Дзвінка і Рома, мовби тільки й чекали цієї пропозиції. Обидві були вбрані в обтислі білі штани і такі самі обтислі білі футболочки, які не досягали пупа, залишаючи для любування звабливу місцинку. Крізь тоненьку тканину майок звабливо просвічували темні вишеньки пиптиків.

— Познайомся, це Рома, — сказала голосно Дзвінка.

Рома ледве себе стримувала, щоб не пирснути сміхом. Я стис її долоню і ввічливо вискалив зуби. Біля авта нас уже чекав Макс в костюмі і при краватці. Я сів біля нього, дівчата — за спиною і відразу ж почали вирішувати, куди податися.

— Я не знаю, чи мені хочеться в кіно, — задумалась Дзвінка.

— Ну що кіно, я кіно вдома маю. Давай, десь на люди. Я так надивилася телевізора, що мені в очах рябить, — сказала Рома.

— Давайте я вгадаю, чого вам хочеться, — встряв я.

— Ну-ну! Вся надія на тебе.

— Вам хочеться випити. Я вгадав? І, може, навіть не просто випити, а напитися.

— Ой, по-моєму він близький до правди! — зраділа Рома. — Напитися! Це якраз те, що я потребую вже другий день.

— Що вам заважало це зробити вдома? — спитав я.

— Самій? Я п’ю тільки в компанії, а Дзвінка не бажала мені компанію підтримати, і я мусила мучитись.

— Ну я бачу, що ви вже все вирішили за мене, — засміялася Дзвінка. — І що мені залишається?

— Напитися з нами, — втішила її Рома. — То що — куди їдемо?

— Я пропоную чоколядовий бар, — сказав я.

Макс поставив авто просто навпроти магазину «Світоч» на Академічній. Ми спустилися в бар. Всі столики, крім одного, були зайняті, але на вільному столикові стояла табличка «Службовий». Я підкликав офіціянта.

— За той столик можна?

— Якщо замовлення буде не менше як на п’ятдесят карбованців.

— Запросто, — заспокоїв я його і кивнув дівчатам.

Макс розмістився просто за баром — на відстані, але так, щоб мати нас весь час на оці.

— Ну, дівчатка, нам цей столик відпустили при умові, що стратимо півсотні. Так що замовляйте найкращі смаколики, — сказав я.

— Ну, старий, ти даєш! — засміялася Рома. — Я за вас дуже рада.

— За кого саме?

— За вас із Дзвінкою. Гуляємо на всю котушку.

— Вона все знає, — сказала Дзвінка. — Своя людина. Я хочу пити коктейлі.

— Я теж, — зраділа Рома. — Але ми їх приготуємо самі. Замовимо мартіні, кампарі, чінзано, сухе шампанське і коньяк.

— Ти забула про м’ятний лікер, — нагадала Дзвінка.

— Ой і справді! Без м’ятного лікеру не вийде.

— А не злипнеться? — спитав я.

— Фу, який вульгарний, — відказала Рома. — Офіціянт!

Офіціянт прийняв замовлення, до якого ще додалася гаряча чоколяда і празький торт, а за хвилю наш столик вкрився напоями.

— Так, я пропоную перший коктейль під назвою «Ночі Кабірії», — заявила Рома. — Мартіні, шампанське і коньяк. Прошу обслужити дам.

Я змішав їм трунки у тих пропорціях, які назвала Рома, але собі налив шампанське з кампарі.

— Вип’ємо за вас, — підморгнула по-змовницькому Рома. — Дзвінка у нас була завше романтичною особою, а я от не шукаю журавлів у небі. Пливу за течією.

— Кожному своє — відказав я, і ми випили.

— Як ви уявляєте ваше майбутнє? — спитала Рома.

Я перезирнувся з Дзвінкою і з її погляду зрозумів, що Ромі вона всього не розповіла. Ледве чи Ромі сподобалася б перспектива руйнації того бізнесу, яким займався її чоловік і завдяки якому вона вела безтурботне існування кімнатного гіацинта.

— Яке в нас може бути майбутнє? — вдавано засміявся я. — Ти ж чула про Трістана та Ізольду? Це ми. У нас платонічне кохання, правда, Дзвінко?

— Правда, коханий.

Ми випили ще кілька коктейлів. Я спитав:

— А ви коли-небудь були присутніми на тих забавах?

— Ніколи, — сказала Дзвінка. — Мені просто гидко дивитися на ті свинячі рила.

— Ну, я дещо бачила, — сказала Рома. — Мене теж ніхто ніколи не запрошував, але я одного разу поміняла зачіску, розмалювалася так, що мене рідний чоловік не впізнав. Правда, вже всі вони були п’яні, як белі. Ото була комедія. Я подивилася, як вони забавляються, покрутилася, а тут до