Агата Крісті - Тринадцять загадкових випадків

з батьком та матір’ю. Далі розповів мені про інші почуття, що ними ділилася з ним його дівчинка і які видалися мені вкрай неприродними — адже в мене були свої спогади про малу Крістобел. Вона особливо наголошувала на тому, що «тато й мама люблять дорогу місіс Спреґ».

«Але, — несподівано він урвав свою мову, — ви глузуєте з усього цього, Петеріку».

«Ні, я глузую не з усього. Аж ніяк. Свідчення деяких авторів, що писали на цю тему, я готовий прийняти без жодних вагань, і до будь-якого медіума, що його вони мені рекомендували б, я поставився б із пошаною та довірою. Сподіваюся, ця місіс Спреґ має добрі рекомендації?»

Саймон поринув у справжній екстаз, заговоривши про місіс Спреґ. Вона була послана йому Небом. Він зустрів її на водах, куди виїздив на два місяці влітку. Випадкова зустріч, але які чудові результати!

Я пішов від нього в препоганому настрої. Мої найгірші побоювання справдились, але я не знав, що можу зробити. Після тривалих роздумів і вагань написав листа Філіпові Ґароду, котрий недавно, як я вже згадував, одружився зі старшою племінницею Клода, Ґрейс. Я описав йому всю ситуацію, намагаючись, звичайно ж, бути якомога стриманішим у власних оцінках та характеристиках. Я вказав на те, до яких небезпек може призвести посилення впливу такої жінки на розум старого чоловіка. І я запропонував познайомити містера Клода, якщо вдасться, зі спіритичними колами, що мають добру репутацію. Я вважав, що для Філіпа Ґарода це буде неважко організувати.

Ґарод не став баритися. Він розумів те, чого я спершу не взяв до уваги, що здоров'я в Саймона Клода було дуже слабке, і, як людина практична, не мав наміру дозволити, щоб його дружина або її сестра чи брат були позбавлені спадщини, на яку мали цілковите право. Він навідався до дядька своєї дружини вже наступного тижня, привівши із собою не кого іншого, як знаменитого професора Лонґмана. Лонґман був ученим найвищої категорії, людиною, чий зв'язок зі спіритизмом спонукав багатьох, ставитися з повагою до цієї галузі знань. Він був не лише блискучим ученим, а й людиною бездоганної чесності та порядності.

Результат того першого візиту був украй невдалим. Схоже, Лонґман говорив дуже мало під час свого перебування в оселі Саймона Клода. Там відбулися два сеанси — за яких умов, мені невідомо. Лонґман поводився ухильно, поки там був, але після того як він покинув дім Клода, то написав листа Філіпові Ґароду. У ньому зізнався, що не зміг спіймати місіс Спреґ на ошуканстві, проте, на його думку, ті явища, які вона демонструвала, не були справжніми. Він писав, що дозволяє містерові Ґароду показати свого листа дядькові дружини, якщо він визнає це за потрібне, та пообіцяв, що особисто познайомить містера Клода з медіумом бездоганної репутації.

Філіп Ґарод відразу пішов із цим листом до Саймона Клода, однак результат виявився зовсім не таким, якого він сподівався. Старий не на жарт розлютився. Це все змова з метою дискредитувати місіс Спреґ, святу жінку, котру хочуть обмовити й зганьбити! Вона вже розповіла йому, як заздрять їй у цій країні. Адже й Лонґман був змушений визнати, що він не виявив ознак ошуканства. Евридика Спреґ прийшла до нього в найчорнішу пору його життя, вона надала йому допомогу й підтримку, і він готовий боронити її честь, навіть якщо через це йому доведеться посваритися з усією своєю родиною. Вона означає для нього більше, аніж будь-хто інший на цьому світі.

Філіпа Ґарода було безцеремонно виставлено з дому, і, внаслідок цього нападу гніву, стан здоров’я в Саймона Клода різко погіршився. Цілий місяць по тому він майже не вставав, і було схоже, що відтепер він залишиться прикутим до ліжка калікою, аж доки його не визволить смерть. Через два дні після візиту Філіпа мене терміново викликали до мого клієнта, і я поквапився прийти до нього. Клод був у ліжку і, хоч я нічого не тямлю в медицині, здався мені справді дуже хворим.

«Тепер мені скоро кінець, — сказав він. — Я відчуваю. Не намагайся мене втішити, Петеріку. Але перед тим як померти, я хочу виконати свій обов’язок щодо однієї людини, яка зробила для мене більше, аніж будь-хто у світі. Я хочу скласти новий заповіт».

«Це ваше право, — сказав я, — і якщо ви дасте мені свої розпорядження, я складу чернетку заповіту й надішлю її вам».

«Це мене не влаштовує, — сказав він. — Ти хіба не розумієш, чоловіче, що я можу не пережити цієї ночі? Я вже написав те, що хочу, воно в мене тут, — і він став нишпорити в себе під подушкою, — і ти мені зараз скажеш, годиться воно чи ні».

Він дістав із-під подушки аркуш паперу з кількома нашкрябаними на ньому олівцем словами. Там усе було цілком ясно й очевидно. Він заповідав своїм племінницям та племінникові по п’ять тисяч фунтів кожному, а решту свого дуже великого статку — Евридиці Спреґ «на знак своєї вдячності та захвату».

Мені це не сподобалось, але дітися не було куди. Я не міг би послатися на психічний розлад: розум у старого був не менш ясний, аніж у будь-кого іншого.

Він подзвонив своїм двом служницям. Ті прийшли негайно. Покоївка Емма Ґонт була високою жінкою середніх літ, що перебувала тут на службі багато років і самовіддано доглядала Клода. З нею прийшла також кухарка, повногруда тридцятирічна жінка з квітучим здоров’ям. Саймон Клод подивився на них пронизливим поглядом з-під своїх кущуватих брів.

«Я хочу, щоб ви були свідками мого заповіту. Еммо, подай мені мою авторучку».

Емма слухняно підійшла до письмового столу.

«Не там, не в лівій шухляді, дівчино, — роздратовано кинув старий Саймон. — Ти хіба не знаєш, що вона лежить у правій шухляді?»

«Ні, вона тут, сер», — сказала Емма, дістаючи авторучку.

«Тоді ти поклала її не туди минулого разу, — пробурчав старий. — Терпіти не можу, коли речі кладуть не на свої місця».

Усе ще з бурчанням він узяв у неї авторучку й переписав свій власний чернетковий текст, підправлений мною, на чистий аркуш паперу. Потім поставив під ним свій підпис. Емма Ґонт і кухарка Люсі Девід поставили свої підписи теж. Я згорнув заповіт і вклав його в довгий синій конверт. Він був, як ви розумієте, написаний на звичайному аркуші паперу.

Коли служниці вже виходили з кімнати, Клод відкинувся назад на подушки, захрипівши, з перекривленим судомою обличчям. Я стривожено нахилився над ним, а Емма Ґонт швидко повернулася. Проте старий прийшов до тями й слабко