Агата Крісті - Тринадцять загадкових випадків

завжди знаходжу, що одна річ вельми нагадує іншу на цьому світі, — сказала міс Марпл. — Була така місіс Грін, щоб ви знали, вона поховала п'ятьох дітей, і всі вони були застраховані. Тут просто неминуче виникає підозра.

Вона похитала головою.

— Існує дуже багато підлоти в сільському житті. Я хотіла б вірити, що ви, мої дорогі молоді люди, ніколи не дійдете розуміння, яким насправді підлим є наш світ.

Розділ п'ятий

МОТИВ ПРОТИ СПРИЯТЛИВОЇ МОЖЛИВОСТІ

Містер Петерік прочистив собі горло цього разу старанніше, ніж зазвичай.

— Боюся, моя маленька проблема здасться вам усім нецікавою, — сказав він тоном вибачення, — після сенсаційних історій, що їх ми щойно вислухали. У моїй історії немає пролиття крові, але мені вона здається цікавою та досить дотепною маленькою проблемою, і, на щастя, я знаю правильну відповідь на ті запитання, які вона перед нами ставить.

— Чи не є вона страшенно юридичною? — запитала Джойс Лампрієр. — Я маю на увазі лабіринти закону й заплутані справи зразка Барнабі проти Скінера 1881 року та інші подібні речі.

Містер Петерік подивився на неї схвальним поглядом понад скельцями своїх окулярів.

— Ні, моя люба молода леді. Ви можете не боятися нічого подібного. Історія, яку я маю намір вам розповісти, надзвичайно проста, зрозуміла й доступна будь-якому дилетанту.

— Без юридичних головоломок, — сказала міс Марпл, погрозивши йому своєю спицею для плетіння.

— Обіцяю, їх не буде, — відказав містер Петерік.

— Я не дуже вам вірю, однак послухаймо вашу історію.

— Вона пов’язана з моїм колишнім клієнтом. Я назву його містер Клод — Саймон Клод. Він був багатим чоловіком і мешкав у великому домі недалеко звідси. Його єдиного сина вбили на війні, і після нього залишилася дитина, мала дівчинка. Мати померла при її народженні, а коли помер і батько, вона стала жити в діда, котрий щиро прихилився до неї. Маленька Кріс могла робити зі своїм дідом усе, що заманеться. Я ніколи не бачив чоловіка, що так безтямно любив би дитину, і я неспроможний описати вам його горе й розпач, коли у віці одинадцяти років дівчина захворіла на запалення легень і померла.

Бідолашний Саймон Клод був невтішний. Його брат нещодавно помер у злиднях, і Саймон великодушно запропонував свій дім для братових дітей — двох дівчат, Ґрейс і Мері, та хлопця, Джорджа. Але, будучи добрим і великодушним до свого небожа та племінниць, старий ніколи не дарував їм стільки любові й відданості, як своїй маленькій онуці. Він прилаштував Джорджа Клода на службу до найближчого банку, а Ґрейс одружилася з розумним молодим ученим-хіміком на ім’я Філіп Ґарод. Мері, тиха й стримана дівчина, жила вдома й доглядала дядька. Думаю, вона любила його, але по-своєму, тихо й без показних емоцій. За всіма зовнішніми ознаками життя в цьому домі тривало мирно й спокійно. Я повинен сказати, що після смерті маленької Крістобел Саймон Клод прийшов до мене й доручив скласти для нього новий заповіт. За цим новим заповітом його статок, досить значний, мав бути порівну поділений між племінником та племінницями, по однаковій частці на кожного.

Минув час. Випадково зустрівшись одного дня з Джорджем Клодом, я запитав його про дядька, якого не бачив досить довго. На мій подив, обличчя Джорджа спохмурніло.

«Може, ви змогли б навернути дядька Саймона на здоровий глузд? — сказав він зі смутком у голосі. Його щире, проте не позначене блиском особливого таланту обличчя було спантеличене й стурбоване. — Ці спіритичні сеанси завдають йому дедалі більшої шкоди».

«Які спіритичні сеанси?» — запитав я, дуже здивований.

І тоді Джордж розповів мені всю історію. Розповів про те, як його дядько став дедалі більше цікавитися цими речами і як на самому піку своєї цікавості випадково познайомився з американським медіумом, місіс Евридикою Спреґ. Та жінка, яку Джордж не завагався охарактеризувати як шахрайку без сорому й сумління, здобула величезний вплив на Саймона Клода. Вона практично не виходила з його дому та знов і знов улаштовувала йому сеанси, під час яких дух Крістобел зустрічався зі здитинілим дідом.

Я повинен відразу сказати, що не належу до тих людей, котрі ставляться до спіритизму зі зневагою та насмішкою. Як уже вам казав, я схильний вірити фактам і очевидним доказам. І, як на мене, коли ми подивимося на цю проблему неупереджено й об’єктивно зважимо всі докази на користь спіритизму, то в ньому залишається багато такого, що не можна назвати чистим ошуканством або недбало відкинути. Тому я знову повторюю, що не належу ані до тих, хто в нього вірить, ані до тих, хто наперед його відкидає. Існують певні аргументи на його користь, із якими просто не можна не погодитись.

З іншого боку, спіритизм дуже легко скочується до обману й шахрайства, й у міру того як молодий Джордж Клод розповідав мені про ту місіс Евридику Спреґ, я дедалі більше схилявся до думки, що Саймон Клод потрапив у погані руки і що місіс Спреґ, мабуть, була шахрайкою найгіршого гатунку. Цей старий чоловік хоч і мав гострий розум у практичних справах, проте був цілком безпорадним там, де йшлося про його любов до померлої онуки.

Що довше я про це думав, то більшу тривогу відчував. Я любив молодих Клодів, Мері та Джорджа, і я розумів, що місіс Спреґ із її впливом на їхнього дядька може спричинити великі ускладнення в майбутньому.

За першої ж нагоди я відшукав привід, аби навідати Саймона Клода. Я виявив, що місіс Спреґ жила в його домі як шанована й дружня гостя. А коли її побачив, то мої найгірші побоювання справдились. То була гладка жінка середнього віку, одягнена в барвистому та яскравому стилі. Її мова була засмічена жаргонними й лицемірними фразами, такими як «наші любі, що нас покинули» та іншими зворотами подібного штибу.

Її чоловік також жив у цьому домі, такий собі містер Абсалом Спреґ, худий і млявий суб'єкт із меланхолійним виразом обличчя та хитрими злодійкуватими очима. За першої ж нагоди я відвів Саймона Клода вбік і тактовно почав із ним розмову на цю тему. Він був сповнений ентузіазму. Евридика Спреґ чудова! Йому послано її у відповідь на його молитви! Вона байдужа до грошей, їй досить тієї радості, яку вона знаходить у тому, щоб допомогти душі, котра потрапила в біду! У неї материнське почуття до маленької Кріс. Він почав ставитися до неї майже як до своєї дочки. Потім став розповідати мені подробиці: як він чув голос своєї Кріс, яка щаслива вона тепер була