Стівен Кінг - Кінець зміни

сайти, але він дійшов твердого переконання, що самодіагностика через Мережу — то забавка для дурнів. Натомість він телефонує Холлі. Та хоче знати, чи знайшлося щось цікаве в будинку 1588.

— Ну дуже цікаве, як отой у програмі «Laugh-In»[16] казав, але спочатку — давай своє запитання!

— Як ти вважаєш, Піт може виявити, чи Мартіна Стовер купувала комп’ютер? Перевірити її картки чи що? Бо її мати була старезна. Якщо це правда, то, значить, вона всерйоз збиралася вчитися на інтернет-курсах. А якщо вона серйозно збиралася, то…

— То ймовірність того, що вона домовилася з матір’ю про свою смерть, різко падає.

— Атож.

— Проте це не означає, що мати сама не могла на таке зважитися. Вона могла налити горілки з ліками в трубку Мартіні, поки та спала, а сама піти в ванну і там усе закінчити.

— Але Ненсі Елдерсон казала…

— Що вони щасливі — ну ясна річ, пам’ятаю. Просто варіант наводжу. Сама я в це не вірю.

— У тебе голос стомлений.

— Та просто трохи затуркався в кінці дня. От пожую чого-небудь — одразу збадьорюся!

Щоправда, ніколи в житті йому не хотілося їсти менше, ніж зараз.

— Їж добре. Ти щось дуже схуд. Але спочатку розкажи, що ж ви бачили у тому порожньому будинку.

— Тільки не в самому будинку. А в гаражі.

Він розповідає. Вона не перебиває його. І нічого не каже, коли він закінчує свою оповідь. Холлі інколи забуває, що вони ведуть телефонну розмову, то він перериває мовчання:

— Що скажеш?

— Не знаю, от зовсім не знаю. Це все… від початку до кінця ні на що не схоже. Ти теж так думаєш? Чи ні? Бо, може, я занадто сильно реагую. Таке буває…

Чи я не знаю, думає Ходжес, але цього разу він не вважає, що Холлі переоцінює химерність ситуації, про що й каже.

Холлі відповідає:

— Ти казав, що не вважаєш, ніби Дженіс Еллертон могла взяти будь-що в чоловіка в латаній куртці й робочому одязі.

— Атож, казав.

— То це означає…

Тепер уже він мовчить, даючи їй час зібратися на думці.

— …це означає, що тут діяли двоє. Двоє. Один дав Дженіс Еллертон «заппіт» і вигадану анкету, в крамниці, а другий стежив за її будинком через дорогу. Причому з біноклем. З дорогим біноклем! Може, ті люди не працювали разом, а…

Він чекає. Злегка всміхається. Коли Холлі вмикає свої мисленнєві процеси на повну, він майже чує, як у неї в голові крутяться коліщата.

— Білле, ти ще тут?

— Так. Просто чекаю, коли ти видаси результат.

— Ну, таки схоже, що вони разом працювали. Принаймні мені так видається. І ніби щось у них було до тих жінок, які загинули. Отаке. Ну як, потішився?

— Так, Холлі, потішився. Мене завтра на пів на десяту до лікаря викликають.

— Прийшли результати?

— Ага. Хочу перед тим влаштувати зустріч із Пітом та Ізабель. Пів на дев’яту тебе влаштовує?

— Звичайно.

— То ми все викладемо, розкажемо про Елдерсон та ігровий пристрій, який ти знайшла в будинку 1588. Подивимося, що вони думають. Як тобі таке?

— Так, тільки вона думати не буде.

— Може, ти помиляєшся?

— Так. А небо завтра може стати зеленим у червоний горошок. Ну а зараз зроби собі попоїсти.

Ходжес запевняє, що так і вчинить, нагріває банку консервованого курячого супу з локшиною, дивлячись ранні вечірні новини. З’їдає більшу частину супу, ложку за ложкою, підбадьорюючи себе: «Ти можеш, ти можеш».

Коли він миє посуд, біль у лівій частині живота повертається разом із тими мацаками, які охоплювали спину. Здається, біль рухається вгору-вниз із кожним ударом серця. Шлунок стискається. Ходжес думає, що треба бігти до туалету, але не встигає. Натомість нахиляється над раковиною і блює із заплющеними очима. Не розплющуючи їх, тягнеться до крану, вмикає воду на повну потужність, щоб швидко змити оту гидоту. Він не хоче бачити, що з нього вилізло, бо в роті й у горлі відчувається присмак крові.

Ох, думає він, я в халепі.

В якій же я халепі.

14

Восьма вечора.

Коли лунає дзвоник у двері, Рут Скапеллі дивиться по телевізору якесь дурнувате реаліті-шоу, яке є просто приводом показати, як молоді люди обох статей бігають майже голі. Замість того щоб іти просто до дверей, вона човгає на кухню і вмикає монітор камери безпеки, яка висить над ґанком. Мешкає жінка в безпечному районі, але все одно не схильна покладатися на удачу; серед улюблених приповідок її покійної матері було «лихо на місці не сидить».

Вона дивується і знічується — чоловік на ґанку виявляється знайомим: на ньому твідове пальто, вочевидь, дороге, і капелюх трілбі з пером. З-під капелюха чудово доглянута сива шевелюра виразно спадає уздовж скронь. У руці в нього тоненька валіза. Це — доктор Фелікс Бабіно, голова неврологічного відділення і головне світило регіональної клініки мозкових травм «Лейкс».

Знову лунає дзвоник, і медсестра поспішає відчинити, думаючи: «Він не може знати, що я робила сьогодні ввечері, бо двері були замкнені й ніхто не бачив, як я заходила. Розслабся. Це щось інше. Може, щось профспілкове».

Але раніше він із нею профспілкові питання не обговорював, хоча останні п’ять років вона обіймає солідну посаду в професійній спілці медичних сестер. Доктор Бабіно б навіть не впізнав її на вулиці без халата. І тут вона усвідомлює, як вдягнена зараз — у старий домашній халат і так само старі капці (ще й із заячими мордочками!), але перевдягатися вже немає коли. Ну хоч бігуді на голові немає.

Він мав би зателефонувати, попередити, думає вона, але цю думку швидко змінює інша, тривожна: а може, він хоче захопити мене зненацька?

— Добрий вечір, докторе Бабіно. Заходьте, не стійте на холоді. Вибачте, що зустрічаю вас у домашньому халаті, але я просто ні на кого не чекала в гості.

Він заходить і просто зупиняється в коридорі. Щоб замкнути двері, Рут змушена його обійти. Подивившись на нього зблизька, вона міркує, щоб вони обоє, напевне, мають симптоми розладу зовнішнього вигляду. Так, вона в халаті й капцях, але ж у нього щоки поцятковані сивою щетиною. Доктор Бабіно (нікому й на думку не спало б називати його доктором Феліксом) цілком міг би модно виглядати — чого вартий тільки кашеміровий шарф, невимушено накинутий навколо шиї, — але сьогодні йому необхідно поголитися, і то украй. А ще під очима в нього фіолетові мішки.

— Дозвольте, я візьму ваше пальто, — каже вона.

Він ставить валізу між черевиків, розстібає пальто й передає їй разом