Олексій Михайлович Волков - Гра у три руки

після кількох годин знайомства. І ще дещо: я людина, яка завжди думає, що робить, причому думає добре і рідко помиляється. Стосовно тебе, то мені особливо хочеться не наробити помилок. І повір, поки що не наробила. Знаю точно.

— І я скажу тобі дещо, — підводячись і собі, мовив Олег, — також, щоб допомогти не помилитись. Адже кілька годин — справді замалий термін, аби скласти уявлення про людину, навіть якщо вважаєш себе добрим психологом. Не знаю, наскільки «м'яким» виявилося для тебе моє ліжко, алея був би радий побачити тебе у ньому ще. Разом з тим скажу відверто — крім нього, у мене більше нічого нема. Не лише для тебе — взагалі. Це у тому розумінні, що в душу, чи то пак у серце краще не пробувати. Туди закрито. І взагалі там нема нічого. Порожньо. Якщо це не відштовхує, буду радий тебе бачити. Де живу, знаєш. Вечорами вдома. У незручне становище не потрапиш. І мене не поставиш. Ось так.

Слова ці досі звучали в уяві, повертаючи назад Іринині думки. Подбала, що називається, про завтрашній день. Тепер спробуй засни навіть і на власних перинах. Те, що вона стоїть поруч із розкритим ноутбуком, зауважила несподівано. Відчуття, яке виникло відразу, важко було назвати приємним. Щось почало роздвоюватися, невідомо де. Десь там. У собі. Чорти б забрали!

«Помиляєшся, коханий, я вже давно там. Там, де, як ти вважаєш, — порожнеча, там, куди офіційно для всіх закритий шлях, там, де колодка висить. Давно вже я пролізла, ти й не здогадуєшся...»

Брехло. Як усі ви. «Багатства», які там ховалися, здавалися неосяжними. Вони й полонили. Вони й змусили лізти ще й у ліжко до чоловіка, якому належали. Це з одного боку. А з іншого... Ноутбук сирітливо стояв, покинутий, наче той, кого уособлював. За своїми амурними пригодами Ірина геть чисто забула про дорогу і потрібну людину, хоч, як не дивно, у цей самий час перебувала з нею дуже близько. Звідки ж оте неприємне відчуття, що зрадила? Те, яке насамперед мало би бути у нього. Отже «ліжко» — все-таки не головне. Другорядне. Навіть для неї.

Опинитися поруч захотілося раптово. Але не у тісній квартирі зі сильним і красивим чоловіком — з іншим, тим, котрий переживає, підтримує та кохає не за довгі ноги і третій розмір грудей. Із тим, який ось тут, у «ящику». Себто у віртуальному просторі. Байдуже, що насправді це одна й та сама людина.

Ноутбук «прокинувсь», і шлях до коханого Ірина здолала за кілька секунд. Руки тремтіли, на долонях виступив піт. А ніготь не наважувався натиснути на клавішу, яка давала змогу почути його голос. Стало лячно. Ні, тільки не голос. Якось по-іншому. Фізичних контактів на сьогодні досить, і вони, як виявилося вже тут, удома, сповна не задовольнили. Спілкуватися хотілося на іншому рівні.

Ти ще не спиш? Відгукнися. Будь ласка. Ти мені потрібний.

Напевно, він сидів за комп'ютером і чекав. Принаймні, таке враження складалося, бо відповідь на екрані вискочила майже відразу.

Не сплю. Чекаю. Ти кудись пропала. Я хвилююся.

Виявляється, він хвилювався за неї. Навіть в обіймах «іншої» жінки. Ось як буває... Але крива посмішка не проступила на Ірининому обличчі. Врешті-решт, «іншою» жінкою була вона. Сама ж і закрутила цю авантюру. Чого ображатись? Важкі думки миттєво змінив азарт. Та й стан душі поліпшивсь одразу, адже коханий — отой, справжній, знову поруч.

Я не пропала. Щоправда, про тебе на якийсь час забула, не хочу брехати. Надто важливі події відбувались. Усе позаду. Рада, що знову біля тебе. Побудь зі мною трошки.

Відповідь не забарилася:

Чому не розповідаєш про результат? Чи все успішно? Я за тобою скучив і зараз особливо потребую тебе.

Он воно як... Схоже, і його жива гаряча жінка, що перебувала поруч, не задовольнила. Якщо справи й надалі розвиватимуться у тому самому ключі, обоє переконаємось у перевагах віртуального способу життя, адже виходить, що так більше можливостей. Ні, це ж триндець! І думки такого роду виникають не де-інде, а в її голові!

Не скажу, що все тріумфально, проте далеко не найгірше. На сторонній погляд, мені варто бути задоволеною. Але ти ж мене знаєш. Усе й одразу. Якщо ні — радіти не виходить. І все-таки сьогодні я молодець. А що у тебе? Напевно, займався з учнями допізна?

Ірина усвідомлювала, що провокує його на брехню, але зупинитися не могла. Навіщо це робити? Для чого? Проте інформація вже полетіла у його напрямку. Ловити її за хвіст пізно. Зараз Олег навішає їй «лапші» про важкі уроки, вундеркіндів з тупими головами і теде. Як зміниться після цього думка про нього? Чи не доведеться шкодувати самій? Дурниці. Що є, те є. А справжній стан справ усе-таки ліпше знати, ніж навпаки: тішитись обманом. Проте хвилювання відчувалося неабияке, коли отримувала зворотне повідомлення.

А от і ні. Якраз сьогодні займався собою. У прямому розумінні. Ти знаєш, як це, коли за справами хронічно не доходять руки до себе і власних потреб. Людина мусить хоч іноді любити себе.

Молодець. Уміючи, можна все. Настрій Ірини продовжував поліпшуватися. Дарма, що півночі вже пропало. Та коли на душі порядок, година сну рівнозначна двом. Але лягати потрібно так чи інакше. Завтрашнього дня ніхто не відміняв. Тому пальці швидко зарухалися по клавішах, набираючи прощальну записку:

Спи гарно. І будь ласка, дбай про себе й надалі. Знаєш, сьогодні я особливо відчула, наскільки ти мені потрібний.

Годинник ледь відчутно постукував, рахуючи хвилини, що залишилися від ночі. Байдуже, вона встигне відіспатись і завтра на роботі все горітиме.

XII

 

оріти почало відразу. Лише дві години знадобилось Ірині, щоби «прокрутити» робочу нараду