Володимир Володимирович Сядро - 1000 фактів про Україну

хрест, зорі, зброю та фігури святих. Прикладом може слугувати прапор, під яким билися полки Б. Хмельницького під час Національно-визвольної війни 1648–1654 років. Ця ж древня символіка українців відродилася у 1918 році в гербі та прапорі Української Народної Республіки (УНР).

* * *

У роки радянської влади національними кольорами Української РСР стали червоний та блакитний. І тільки після проголошення Україною незалежності синьо-жовтий прапор знов став символом держави.

* * *

В основу Державного гімну України покладено національний гімн, створений у 1803 році на музику західноукраїнського композитора та диригента Михайла Вербицького. Текстом до нього став відомий вірш поета та етнографа Павла Чубинського, написаний у 1862 році. До речі, вірш так подобався патріотично налаштованій студентській молоді та інтелігенції, що його авторство навіть приписували Т. Шевченку.

Михайло Вербицький

Павло Чубинський

* * *

У різні часи національними гімнами вважалися також «Заповіт» Тараса Шевченка та «Вічний революціонер» Івана Франка, покладені на музику композитором Д. Сичинським. Були свої гімни і в Галичині: «Мир вам, браття» та церковний гімн «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» на слова О. Кониського та музику М. Лисенка.

* * *

Національну валюту незалежної України – гривню – було введено в обіг 25 серпня 1996 року.

* * *

Окрім державної символіки, існує також чимало українських народних символів. Одними з таких є верба та калина. Недарма в народі здавна казали: «Без верби та калини нема України». Вербу українці споконвіку вважали священним деревом, що має величезну життєву силу та наділяє нею усе навкруги. Тому й не було в Україні жодного села чи хутора, де не росла б верба і не передавалися б з уст в уста повір’я про її дивовижні властивості. А у Вербну неділю (перед Великоднем) жмутики її пухнастих гілочок освячували у церкві і ставили на почесне місце у будинку – за переказами, вони захищали дім від пожежі та усіляких бід.

* * *

На відміну від верби, калина була символом краси та кохання. Її гронами прикрашали (і досі прикрашають) весільний вінок нареченої, коровай та житло, аби вони оберігали молоду родину та дарували їй щасливе життя. Про цю рослину складено величезну кількість легенд. За однією з них, калиновий кущ начебто виріс на тому місці, де розірвалося червоне намисто полоненої українки, яка тікала від ворогів. За іншою – смілива дівчина, яку звали Килина, сама завела бусурманів у непролазні хащі. За це вони вбили її, а на місці страти з крові дівчини виріс калиновий кущ.

* * *

Є й інше, менш героїчне повір’я про просту дівчину Килину, яка полюбила вродливого парубка. Але, боячись гніву своїх заможних батьків, які не хотіли, аби він одружувався із бідною, коханий зрадив її перед самим весіллям. Нещасна дівчина стала просити допомоги у Бога, і той перетворив її на кущ калини. Білий колір квітів – це весільне вбрання, яке Килина так і не вдягла, а насіння, яке за формою нагадує сердечка, – її серце, сповнене любов’ю та туги за коханим.

* * *

Найрозповсюдженішим національним символом, оберегом для українців слугувала сорочка-вишиванка. Здавна вони вважали, що вишивка на одязі захищає людину від хвороб, темних сил та усіляких життєвих негараздів. Перше згадування про вишиту українську сорочку можна знайти у візантійських письменників ХІ-ХІІ століть. Відомо також, що Анна, сестра Володимира Мономаха, поклала початок навчанню мистецтву вишивки в монастирських школах. Орнаментальні мотиви української народної вишивки надзвичайно багаті: в них використовуються образи Берегині, Дерева життя, улюблених рослин, коней, птахів і т. д. Найчастішими сполученнями кольорів є чорний та червоний або ж чорний, червоногарячий та теплий жовтий, і лише зрідка до них додають зелений і синій. Незважаючи на єдиний стиль, українська вишивка має чимало регіональних відмінностей. Так, приміром, для Полтавщини характерні візерунки, вишиті білим шовком по білій тканині.

Жіноче святкове вбрання

Традиційні візерунки для вишиванок

* * *

Символом рідної домівки, родинного щастя та благополуччя українці вважали вишитий рушник. Він був присутній під час усіх доленосних подій у житті: ним перев’язували наречену та нареченого під час заручин, накривали весільний коровай, стелили під ноги молодятам. У народі рушник символізував долоню Бога, і тому ним прикрашали образи, накривали хліб, давали його тим, хто вирушав у дорогу, щоб оберігав їхнє тіло та душу вдалині від рідної домівки. Не випадково в популярній українській пісні є такі слова: «І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, і рушник вишиваний на щастя, на долю дала». Шанобливе ставлення до рушника, особливо материнського, лишається незмінним і у наші дні.

* * *

Символічне релігійно-обрядове значення мають для українців також і писанки – майстерно розписані курячі яйця. Кам’яні та глиняні прототипи таких писанок, знайдених археологами, відносяться до епохи неоліту. В дохристиянський період в українців, як і у багатьох інших слов’янських народів, існував звичай навесні, у квітні – на початку травня, дарувати одне одному «червоні яйця». Звичай був пов’язаний із народними уявленнями про яйце як про символ вічного оновлення природи, весни, перемоги життя над смертю.

* * *

Українські писанки – це не просто пофарбовані у різні кольори яйця (так звані крашанки), а справжні шедеври мініатюрного живопису, в яких народ вповні утілив свою художню обдарованість, схильність до художнього сприйняття довкілля. Віддаючи належне красі цього своєрідного витвору мистецтва, в Канаді навіть звели йому пам’ятник. І далеко не випадково Т.