Владислав Марченков - Четвертий кут, Владислав Марченков

— Ораксіс не мовчить більше, — сказав він. — А коли боги починають говорити, це значить, що світ... перестає слухатися.

Елісія не відповіла. Її пальці стискали диск, і тепер вона знала: він не просто пульсував — він відгукувався. Ніби шукав решту себе.

Високо над планетою, у порожнечі, корабель «Aeternum» відстежував зміни.

На проєкції магічного поля світу засвітилось ще одне коло. Сигнали від П’єдесталу Ораксіса — нестабільні. Резонанс. І диск — не просто збіг. Він на тій же частоті.

Голос корабля промовив:

— Виявлено фонову активацію артефактного типу IV. Сумісність із п’єдестальною системою — підтверджено. Можливий каскад.

Роджер вдивлявся в проєкцію. Він знав ці структури. Бо сам їх створив.
Перший кут був динамікою.
Другий — корінням.
Третій — механікою.
А четвертий — відображенням душі.

І тепер — одна з цих душ почала відповідати.

— Система дихає, — прошепотів він. — Але хтось їй стискає груди. І я не знаю чи відпущу її.

На його долоні імплант-контролер світився. Кожен спалах був серцебиттям. І кожне серцебиття було... передзвоном.

Світ ще тримався. Але лише на краях чотирьох Кутів...