Ахмед Салман Рушді - Джозеф Антон

студій звукозапису, монтажу відеограм і дублювання, він зробив за тиждень три рекламні ролики для газети «Дейлі міррор», і всі вони, незважаючи на всілякі перепони, вчасно вийшли в ефір. Створення фільмів більше не вселяло в нього жаху. Реклама познайомила його також з Америкою, коли він вирушив у подорож по Сполучених Штатах, щоб написати туристичну рекламу для «Ю-Ес травел сервіс» під лозунгом «Велика американська пригода» з фотоілюстраціями леґендарного Елліота Ервітта. З довгим волоссям, вусатий, він приземлився в аеропорту Сан-Франциско, де на великому рекламному щиті було написано: «КІЛЬКА ЗАЙВИХ ХВИЛИН НА МИТНИЦІ — ЦЕ НЕВЕЛИКА ЦІНА ЗА ПОРЯТУНОК ВАШИХ ДІТЕЙ ВІД НАРКОТИЧНОГО ДУРМАНУ». Американський джентльмен з неймовірно червоною шиєю дивився на щит зі схваленням. Відтак цілком забувши про своє схвалення напису на щиті і без найменшого усвідомлення якоїсь внутрішньої суперечности у своїй поведінці, він повернувся до довговолосого, вусатого гостя, який, треба визнати, мав підозрілий вигляд, так ніби збирався поїхати простісінько до Гайт-Ешбері, світової столиці «альтернативної культури» сексу, наркотиків і рок-н-ролу, і сказав: «Жаль мені тебе, юначе, бо навіть якщо ти нічого не маєш, вони все одно щось та знайдуть». Однак ніяких наркотиків йому не підкинули, і молодому укладачеві рекламних текстів дозволили ввійти до чарівного королівства. Коли ж він нарешті добився до Нью-Йорка, то вже першого вечора довелося натягти на себе найдивніший з усіх одностроїв — костюм з краваткою — для того, щоб друзі могли його взяти до бару на самій вершині Всесвітнього торгового центру. Звідти він уперше побачив незабутню панораму міста; ті велетенські будівлі, які, здавалося, казали: «Ми тут назавжди».

Він дуже боляче переживав непевність свого становища. Життя з Кларисою видалося щасливим і дещо втихомирило бурю всередині нього, тож інший на його місці міг би вдовольнятися нормальним станом справ на роботі. Проте незлагоди його внутрішнього життя, його багаторазові невдачі в намаганні стати пристойним, публікованим письменником не давали йому спокою. Він вирішив відмести думки всіх інших щодо його писанини й самому поглянути на неї критично. Починав усвідомлювати, що те неправильне в його творах — це щось неправильне й помилкове в ньому самому. Якщо він не став письменником, який, як він вважав, живе в ньому, то це тільки тому, що він не знає, хто він такий є. Й повільно зі свого ганебного «далі нікуди» місця в літературі він почав діставатися до своєї людської суті.

Він — емігрант. Він — один із тих, хто опинився у місці, далекому від того, звідки починалося його життя. Еміґрація обірвала все звичаєве коріння його внутрішнього «я». Вкорінене внутрішнє «я» буяє на рідному ґрунті, серед добре знаних йому людей, наслідуючи звичаї і традиції, з якими воно і його громада тісно зжилися, розмовляючи власною мовою серед інших внутрішніх «я», що чинять так само. З оцих чотирьох коренів — місця, громади, культури й мови — він утратив три. Для нього вже не існувало його коханого Бомбея; вже немолоді батьки продали дім його дитинства без жодних пояснень з якихось незбагненних міркувань і перебралися до Пакистану в Карачі. Їм не подобалося жити в Карачі; а чого б їм там мало подобатися? Карачі порівняно з Бомбеєм — це все одно що Дулут порівняно з Нью-Йорком. Причини їхнього переїзду також звучали фальшиво. Вони виїхали буцімто через те, що почувалися в Індії чужими як мусульмани. Їм хотілося, як вони казали, знайти хороших чоловіків-мусульман для своїх доньок. Усе видавалося дуже заплутаним. Після щасливого нерелігійного життя вони раптом ударилися у релігійну доцільність. Він ні на йоту не вірив їм. Був переконаний, що все це через якісь бізнесові проблеми, податки чи ще якісь інші негаразди в реальному світі, що змусили їх продати будинок, до якого вони так прив’язалася, й покинути місто, яке вони так любили. Тут щось не так. Тут крилася якась таємниця, про яку йому не розповідали. Інколи він казав їм про це навпростець; вони відмовчувалися. Він так і не розгадав цієї загадки. І батько, і мама померли, так і не визнавши існування загадкового пояснення. В Карачі вони не стали благочестивішими, ніж у Бомбеї, тому мусульманське пояснення здавалося недоладним і неправдоподібним.

Нерозуміння причин зміни його життя викликало тривогу. Воно часто здавалося йому безглуздим і абсурдним. Він був бомбейським хлопцем, який облаштувався в Лондоні серед англійців, однак іноді відчував прокляття подвійної неприкаяности. Принаймні корінь мови залишився, проте він починав усвідомлювати, як сильно йому бракує інших коренів і яке збентеження його охоплює, коли він думає про те, ким він став. У вік міграції мільйони переселених «я» зіткнулися з величезними негараздами, проблемами безпритульности, голоду, безробіття, хвороб, переслідування, відчуження, страху. Йому поталанило більше, проте одна велика проблема залишалася — це проблема автентично сти. Переселене «я» невідворотно стає різнорідним замість однорідного, належачи більше ніж до одного місця, а також стає множинним, а не одиничним, відгукуючись на більше ніж один спосіб буття, на більше ніж щось усереднене. Чи можливо бути — стати хорошим у житті — не безкорінним, а багатоко-рінним? Не страждати від утрати коріння, а одержувати користь від їхнього надлишку? Різні корені повинні мати однакову або ж майже однакову силу, і він дуже переймався послабленням свого зв’язку з Індією. Йому хотілося якось відновити своє індійське самоусвідомлення, яке він утратив чи от-от мав утратити. Його «я» — це його походженням і його мандрівка світом.

Аби усвідомити значення цієї мандрівки, він мав повернутися до відправної точки і в уяві ще раз її повторити.

Саме посеред таких медитацій він згадав про «Саліма Сінаї». Цей осілий в Лондоні прото-Салім був другорядним героєм його закинутого рукопису «Антагоніста» і спеціально створювався як альтер его; «Салім» — на честь свого бомбейського однокласника Саліма Мерчента (його ім’я співзвучне із «Салманом»), а «Сінаї» — на честь мусульманського ерудита одинадцятого століття Ібн Сіна («Авіценна»), так само як «Рушді» було утворене від Ібн Рушд. Салім з «Антагоніста» — неяскрава фігура і заслуговував на забуття, якби лишень пройшовся своєю Ледброук-Ґроув, проте він мав одну характерну рису, яка раптом видалася надзвичайно цінною: він народився опівночі з 14 на 15 серпня 1947 року, в момент «опівнічної свободи», незалежности Індії від Британського правління. Можливо, цей Салім, бомбейський Салім, опівнічний, Салім потребував власної книжки.

Сам він народився за вісім тижнів до розпаду імперії. Завжди пам’ятав батьків жарт: «Народився Салман, а за вісім тижнів утекли британці». Тож Салімів подвиг видавався ще вражаючішим. Британці втечуть уже наступної миті після його народження.

Він