Емелі Норвен - Секрет успішної жінки , Емелі Норвен

Розмова з собою — страхи, що залишилися позаду

Вона сиділа в своїй квартирі — невеликій, але вже зовсім іншій, ніж ті тимчасові кімнати, які вона знімала на початку. Світло від ноутбука освітлювало її обличчя. Вона закінчила черговий проект, отримала оплату, закрила вкладки, але замість того, щоб піти відпочивати, відкинулася на спинку стільця і задумалася.

Її життя змінилося. Колись вона не могла уявити, що зароблятиме своїми ідеями, своїм баченням. Колись вона не вірила, що це можливо. Але зараз...

Вона закрила очі.

І раптом почула голос.

— Привіт.

Вона відкрила очі й побачила її. Маленьку дівчинку. Себе. Ту саму, яка бігала вулицями маленького містечка, носила потерті джинси й малювала в зошитах мрії, які здавалося б ніколи не здійсняться.

— Це ти? — здивувалася вона.

Дитина кивнула.

— Що з тобою сталося?

Вона усміхнулася, трохи сумно, трохи гордо.

— Я виросла.

— Але ти... Ти ж мала стати кимось іншим!

— Ким?

— Я не знаю. Але ти ж не думала про бізнес, про гроші, про стратегії... Ти просто хотіла бути щасливою.

Вона видихнула.

— А ти думаєш, що я не щаслива?

— Я не знаю... Ти здаєшся мені такою дорослою. Такою серйозною.

Вона на хвилину замовкла. Потім підсунулася ближче.

— Я хочу тобі дещо розповісти.

Дитина насторожено глянула на неї.

— Ти завжди мріяла про велике життя. Про щось більше, ніж твоє містечко. Ти писала в зошиті: "Я стану кимось". Пам’ятаєш?

Маленька вона кивнула.

— Але в той час ти не знала, який шлях тобі доведеться пройти. Не знала, що іноді буде страшно, боляче, самотньо. Що доведеться вчитися на помилках. Що мрії — це не просто красиві картинки, які збуваються самі. Вони приходять через біль, зусилля, роботу над собою.

— Але я не хотіла...

— Я знаю. Я теж не хотіла. Але ти пам’ятаєш, що ми завжди були бійцем?

Дівчинка знову кивнула.

— Ми не здалися. Навіть коли здавалося, що виходу немає. Навіть коли всі двері були зачинені. Ми продовжили йти.

— І що далі?

— Далі ми ще не знаємо. Але тепер у нас є свобода. Ми більше не залежимо від чужих рішень, чужих слів, чужих страхів. Ми самі творимо своє життя.

Дитина задумалася.

— Ти змінилася.

— Так. Але я все ще ти.

— І ти щаслива?

Вона усміхнулася.

— Так. Але тепер я розумію, що щастя — це не кінцева точка. Це процес.

Маленька вона сіла поруч і подивилася на екран ноутбука.

— І що ми тепер робимо?

— Пишемо свою історію далі.

Дівчинка продовжувала дивитися на екран ноутбука. Її маленькі пальці ковзнули по клавішах, ніби вона хотіла щось написати, але не знала що.

— А якби я не стала тобою? — раптом запитала вона.

Вона здивувалася.

— Що ти маєш на увазі?

— Ну... — Дівчинка знизала плечима. — А якби я здалася? Якби я залишилася в маленькому містечку? Якби я вирішила, що все це — не для мене?

Їй стало дивно слухати такі слова від самої себе, але вона розуміла, що цей страх жив у ній завжди.

— Я теж про це думала, — зізналася вона.

— І що?

— Не знаю. Можливо, ми були б іншою людиною. Можливо, ми знайшли б інший шлях. Але знаєш що?

— Що?

— Я не хочу думати про те, що могло бути. Бо тепер я знаю, що можу. Я знаю, що мрії — це не щось ефемерне. Вони реальні. Якщо ти сама робиш їх реальними.

Дівчинка замислилася.

— Але ж ти все ще боїшся, правда?

Вона усміхнулася.

— Так. Я все ще боюся. Просто тепер я не дозволяю страху керувати мною.

Дівчинка на мить замовкла, а потім знову подивилася на екран.

— І що тепер?

— Тепер ми підемо далі.

— А що буде далі?

Вона задумалася.

Що буде далі?

Раніше вона вірила, що успіх — це конкретна точка, до якої треба дійти. Що є момент, коли можна видихнути і сказати: «Все. Я зробила це». Але тепер вона розуміла, що успіх — це процес. Він не завершується. Це шлях, який потрібно йти щодня.

Вона поглянула на дівчинку й усміхнулася.

— Далі буде цікавіше.

Наступного ранку вона прокинулася раніше, ніж зазвичай. Її думки ще кружляли довкола нічної розмови з самою собою, але їй не хотілося зупинятися.

Вона відкрила ноутбук і переглянула свої проекти. Вони вже приносили прибуток, але вона знала — цього замало. Вона відчувала, що здатна на більше.

Але як?

Вона подивилася на свої нотатки. Там були списки ідей, плани, завдання. Вона знала, що наступний рівень — це масштабування. Але що саме вона хоче створити?

Вона задумалася.

Її талант був у словах. У здатності надихати, знаходити правильні думки, які зачіпають інших.

А що, якщо?..

Вона відкрила чистий документ і почала писати.

Цього разу це було щось більше, ніж просто стаття чи комерційний текст.

Це була її історія.

Це була історія кожної жінки, яка боялася, але йшла вперед.

Історія, яка могла змінити життя інших.

Історія, яка змінювала її саму.

Вона писала. І з кожним новим словом відчувала: це тільки початок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍