Коля Козак - Карта осінніх пригод, Коля Козак

**Глава 18: Новий друг**

Після знахідки скарбу Мирон і Соломія вирішили трохи відпочити на поляні біля печери. Вони розклали свої речі і почали обговорювати, що робити далі. Але раптом їхню увагу привернув легкий шум у кущах.

— Ти чуєш? — прошепотів Мирон, зупиняючись.

Соломія кивнула, її очі були широко розплющеними. Вони замовкли, прислухаючись. Звуки повторювалися: ніби щось невелике рухалося серед гілок.

— Може, це знову лисиця? — запитала Соломія, але в її голосі була легка нотка тривоги.

— Не знаю, — відповів Мирон. — Але нам краще перевірити.

Вони обережно підійшли до кущів, і раптом з-за них вибігло маленьке цуценя. Воно було брудним і зляканим, але його очі світилися добротою.

— О, дивись! — вигукнула Соломія, нахиляючись. — Воно таке миле!

Цуценя підійшло ближче, нюхаючи повітря. Воно було очевидно голодним і втомленим.

— Може, воно заблукало? — запитав Мирон, дивлячись на Соломію.

— Може бути, — відповіла вона. — Але ми не можемо залишити його тут. Давай візьмемо його з собою.

Мирон погодився, і вони намагалися підійти до цуценяти, але воно було трохи наляканим. Соломія дістала з рюкзака шматочок хліба і обережно простягнула його.

— Ну, ходи сюди, малюк, — сказала вона лагідно.

Цуценя обережно підійшло і почало їсти. Воно було очевидно вдячним, і незабаром воно вже виляло хвостом, дозволяючи їм себе погладити.

— Як ми його назвемо? — запитала Соломія, коли вони сиділи на землі, граючи з цуценям.

— Може, Барсік? — запропонував Мирон. — Він схожий на маленького барсука.

— Мені подобається, — сказала Соломія, посміхаючись. — Ну що, Барсік, ти готовий стати нашим другом?

Цуценя, ніби зрозумівши, виляв хвостом і гавкнув. Вони сміялися, відчуваючи, що їхня пригода стає ще цікавішою з новим другом.

— Але що ми будемо робити з ним, коли повернемося додому? — запитав Мирон, коли вони збиралися йти.

— Ми знайдемо спосіб, — відповіла Соломія. — Але зараз давай просто піклуватися про нього. Він тепер частина нашої команди.

Вони продовжили свій шлях, тепер уже втрьох. Барсік біг попереду, ніби показуючи дорогу. Ліс навколо них був сповнений таємниць, і вони відчували, що їхня пригода стає все небезпечнішою. Але зараз вони відчували себе в безпеці, і це було головне.