Коля Козак - Карта осінніх пригод, Коля Козак

**Глава 19: Перешийок**

Після того, як Барсік приєднався до їхньої команди, Мирон, Соломія і їхній новий друг продовжили свій шлях через ліс. Мапа вказувала, що вони наближаються до важливого місця — вузького перешийка між двома скелями, який був єдиним шляхом до Долини Тіней.

— Дивись, ось він, — сказав Мирон, зупиняючись і показуючи вперед. — Перешийок.

Перед ними розкинувся вузький шлях, обмежений з обох сторін високими скелями. Він був настільки вузьким, що його ледве можна було назвати стежкою. З одного боку — глибока ущелина, з іншого — крутий схил. Вітер свистів між скелями, створюючи жахливий звук, ніби ліс попереджав їх про небезпеку.

— Це... страшно, — прошепотіла Соломія, дивлячись на перешийок. — Але ми повинні пройти.

— Так, — відповів Мирон, але в його голосі була легка нотка тривоги. — Але будь обережна. Один невірний крок, і...

Він не договорив, але Соломія зрозуміла. Вони почали рухатися вперед, тримаючись близько до скелі. Барсік йшов попереду, ніби відчуваючи небезпеку і намагаючись показати найбезпечніший шлях.

— Тримайся ближче до стіни, — сказав Мирон, коли вони почали переходити. — І не дивись вниз.

Соломія кивнула, але її руки тремтіли, коли вона трималася за виступи скелі. Вітер бив їх у обличчя, і кожен крок був випробуванням. Перешийок був настільки вузьким, що їм доводилося йти по одному, притиснувшись до скелі.

— Мироне, я не можу... — раптом сказала Соломія, зупиняючись. Її голос був повний паніки. — Я боюся.

— Ти можеш, — відповів Мирон, обертаючись до неї. — Просто дивись на мене. Ми пройдемо це разом.

Вони продовжили рухатися, але темп був повільним. Барсік час від времени озирався, ніби перевіряючи, чи йдуть вони за ним. Раптом він зупинився і загавкав, ніби попереджаючи про небезпеку.

— Що це? — запитала Соломія, зупиняючись.

— Не знаю, — відповів Мирон, намагаючись розгледіти, що попереду. — Але нам треба бути обережними.

Вони підійшли ближче і побачили, що частина перешийка обвалилася. Залишився лише вузький місток, який ледве тримався. Під ним була глибока ущелина, і один невірний крок міг стати фатальним.

— Що робити? — запитала Соломія, її голос був повний тривоги.

— Ми повинні перейти, — сказав Мирон. — Але будь обережна. Я піду першим.

Він обережно ступив на місток, відчуваючи, як він тріщить під його вагою. Кожен крок був випробуванням, але він дійшов до іншого боку і простягнув руку Соломії.

— Давай, ти можеш, — сказав він.

Соломія зібралася з духом і ступила на місток. Вона дивилася на Мирона, намагаючись не думати про те, що під нею. Але раптом місток тріснув, і вона втратила рівновагу.

— Соломія! — крикнув Мирон, простягаючи руку.

Вона вхопилася за його руку, і він з усіх сил потягнув її до себе. Місток обвалився, і вони впали на землю, дихаючи важко.

— Ти в порядку? — запитав Мирон, коли вони нарешті змогли говорити.

— Так, — відповіла Соломія, її голос був тремтячим. — Але це було страшно.

— Ми зробили це, — сказав Мирон, допомагаючи їй піднятися. — Ми перейшли.

Вони подивилися назад, де містка вже не було. Барсік, який перейшов раніше, підбіг до них, виляючи хвостом. Вони знали, що їхня пригода стає все небезпечнішою, але вони також знали, що вони — команда. І разом вони зможуть подолати будь-які перешкоди.