Дроянда - Серце Вовка: Спадщина Кланів 2 частина , Дроянда

— Тримайся! — Деймон швидко підхопив її на руки.

— Що з нею? — занепокоєно спитав Тіріус, дивлячись, як Люція блідне.

— Вона витратила надто багато сил, — сказав Сіріус, нахиляючись ближче. — І морок… Він все ще поруч.

— Тоді треба забрати її звідси, поки не стало гірше, — твердо сказав Алекс.

Люція відчула, як її тіло обережно підняли в повітря. Її руки слабко стиснули тканину плаща Деймона.

— Я… я не хочу бути тягарем, — прошепотіла вона, намагаючись зібрати сили.

— Ти не тягар, — відповів Деймон, стискаючи її міцніше. — Ми разом, і ніхто не залишить тебе.

Його слова трохи зігріли серце Люції, але слабкість не відступала. Вона заплющила очі, довіряючись братам. Вони вирушили вперед, несучи її з собою, подалі від темряви, що спробувала забрати її назавжди.

Люція чула голоси, але вони ніби луною відбивалися в її голові. Свідомість хиталася між реальністю та мороком.

— Їй потрібно відпочити, — сказав Сіріус, розкладаючи біля неї кілька сріблястих каменів, що випромінювали тепле світло

— Але що з нею? Чому вона так ослабла? — запитав Тіріус, знервовано стискаючи кулаки.

Деймон обережно поклав Люцію на м’яку постіль у тимчасовому притулку, який вони знайшли серед руїн старого храму.

— Її сила змінюється, — тихо мовив Алекс. — Це не просто втома. Це її пробудження.

— Пробудження? — Тіріус звів брови.

— Ви самі бачили, як морок намагався її поглинути, але вона пручалася. Це означає, що її справжня сила ще не розкрилася повністю. Але коли це станеться…

— Вона стане могутнішою за всіх нас, — завершив за нього Деймон.

Люція ледь чутно застогнала, повертаючись на бік. Її пальці стиснули простирадло, а губи ворухнулися.

— Брати… не залишайте мене…

Деймон усміхнувся, торкнувшись її плеча.

— Ми тут. Ми з тобою.

І Люція, вперше за довгий час, заснула спокійно, знаючи, що поруч ті, хто її не покине.

Люція глибоко вдихнула і підвелася на ноги. Втома ще трималася, але вона більше не могла зволікати.

— Нам потрібно повертатися до клану Кліка, — сказала вона, дивлячись на братів.

— Це небезпечно, — зауважив Тіріус, стискаючи кулаки.

— Але необхідно, — відповіла Люція. — Якщо там є хоч крапля правди про нас, про нашу силу, ми повинні її знайти.

Деймон мовчки подивився на неї, а потім кивнув.

— Гаразд. Але ми підемо всі разом.

Сіріус і Алекс теж не заперечували. Вони знали, що безпека не гарантується, але залишати Люцію саму — не варіант.

— Нам потрібно бути готовими, — сказав Алекс. — Якщо нас там чекають, то не з розкритими обіймами.

— Це мене ніколи не зупиняло, — відповіла Люція, стискаючи кулаки.

Вони поглянули одне на одного. Вирушати потрібно було негайно. Клан Кліка чекав… або готував пастку.