Філіп Кіндред Дік - Убік

п’яти чи двадцяти шести, але він не міг уявити її молодшою, і, звісно ж, вона ніколи не постаріє. Для цього вона надто міцно тримала під контролем себе та зовнішню реальність.

— Я тут, — м’яко і спокійно озвалася Венді.

Ранситер кивнув.

— Гаразд. Лишається тільки Фред Зафскі.

Він зосередив погляд на млявому чоловікові середнього віку й неприродного вигляду з великими ступнями, масним волоссям, землистою шкірою та надміру випнутим адамовим яблуком. Для цієї зустрічі той одягнувся у пряму сукню, що кольором нагадувала зад бабуїна.

— Певно, це ви.

— Ваша правда, — погодився Зафскі й захихотів.— Важко було мене вирахувати?

— Господи, — мовив Ранситер, захитавши головою. — Що ж, ми мусимо включити в команду одного антипара-КІнетика. Щоб перестрахуватися. І це ви.

Він жбурнув документи на стіл і взявся шукати свою зелену сигару.

— Оце і вся група, — сказав він Джо. — А також ми з гобою. Хочеш внести якісь фінальні зміни?

— Я задоволений, — відповів той.

— Гадаєш, ця ватага інерціалів — найкраща комбінація, яку ми можемо запропонувати? — Ранситер пильно дивився на нього.

— Гак, — сказав Джо.

— І вони досить сильні, щоб здолати псі Голліса?

— Так, — повторив Джо.

Хоча насправді думав інакше.

Він і сам до кінця не розумів, що саме йому не подобалося. Звісно, то було нераціональне відчуття. Потенціал сили контрполя одинадцяти інерціалів мав би бути величезним. Та все ж...

— Містере Чип, можна вас на хвилинку? — містер Апостос, лисий і бородатий чоловік у блискучих золотавих штанях смикав Джо Чипа за руку.— Я хотів би обговорити те, що пережив минулої ночі, ближче до ранку. Схоже, що в гіпнагогічному стані я увійшов в контакт і одним, а можливо, й двома співробітниками містера Голліса. Ймовірно, то був телепат, що працював у команді з ясновидцем. Гадаєте, про це варто розповісти містеру Ранситеру? Це важливо?

Вагаючись, Джо поглянув на Ранситера. Той сидів у своєму улюбленому помпезному кріслі, намагаючись заново розкурити гаванську сигару. Щоки Ранситера позападали, він здавався жахливо стомленим.

— Ні, — сказав Джо. — Облиште.

— Леді й джентльмени, — почав Ранситер, говорячи гучно, щоб перекричати загальний гамір. — Зараз ми вирушаємо на Місяць: ви, одинадцятеро інерціалів, Джо Чип, я і Зоя Вірт, представниця нашого клієнта, — усього чотирнадцять людей. Ми полетимо власним кораблем,— він дістав свій круглий, золотий, безнадійно застарілий кишеньковий годинник і пильно подивився на нього.— Третя тридцять. «Претфол II» стартує з головного посадково-злітного майданчика на даху о четвертій.

Він клацнув годинником і повернув його до кишені свого шовкового паска.

— Ну що ж, Джо, — сказав Ранситер, — незабаром вирушаємо, чим би це не закінчилося. Шкода, що у нас немає свого ясновидця, щоб хоч трохи зазирнути в майбутнє.

І його обличчя, і голос були сповнені тривогою та сум'яттям, у них відчувався важкий непозбувний тягар зрілих літ і відповідальності.

Розділ 6

Ми пропонуємо досвід гоління, якого у вас ще не було. Саме час подарувати чоловічому обличчю трохи любові, кажемо ми. З автоматичним швейцарським хромованим лезом від «Убіка», яке ніколи не затупиться, час забути про шкрябання! Спробуйте «Убік» і відчуйте справжнє піклування. Застереження: використовувати лише згідно з інструкцією. Будьте обережні.

— Ласкаво просимо на Місяць, — бадьоро сказала Зоя Вірт. Від трикутних окулярів у червоній оправі її радісні очі видавалися ще більшими. — Дозвольте привітати кожного з вас від імені містера Говарда, а особливо містера Ґлена Ранситера, який погодився надати у наше розпорядження таких першокласних спеціалістів вашої організації, тобто вас. Цей підземний готельний номер, Інтер’єр якого був розроблений сестрою містера Го-нарда Ладою, талановитою мисткинею, розташований лише за триста лінійних ярдів від промислово-дослідницького об'єкта, який, на думку містера Говарда, зазнав атаки псі. Отже, ваша присутність у цьому номері вже має пригнічувати псіонічні здібності агентів Голліса, що не може нас не тішити, — вона зробила паузу й оглянула присутніх. — Є якісь запитання?

Копирсаючись у своєму обладнанні для тестування, Джо Чип не звертав на неї жодної уваги. Попри відмову клієнта, він усе-таки мав намір виміряти довколишнє псіонічне поле. Під час годинної подорожі з Землі вони з Ґленом Ранситером прийняли щодо цього остаточне рішення.

— У мене є запитання, — підняв руку Фред Зафскі й хихотнув. — Де тут вбиральня?

— Кожен із вас отримає мініатюрну мапу, на якій усе зазначено, — відповіла Зоя Вірт і кивнула асистентці з прісним обличчям, котра почала роздавати барвисті глянцеві магій. — В цьому номері є кухня з усіма необхідними приладами, якими можна користуватися безкоштовно, монети вам не знадобляться. Звісно, на будівництво цього номера було витрачено непристойно великі кошти. Тут можуть одночасно мешкати двадцятеро осіб, адже він обладнаний саморегульованою системою вентиляції, опалення та водопостачання, а також запасом надзвичайно різноманітних продуктів харчування, кабельним телебаченням і поліфонічною звуковою системою з високою точністю відтворення. Однак, телевізор і звукова система, на відміну від кухонних приладів, активуються за допомогою монет. Щоб вам було зручніше використовувати ці розважальні пристрої, ми поставили в ігровій кімнаті розмінний автомат.

— На моїй мапі лише дев’ять спалень, — сказав Ел Геммонд.

— У кожній із них по два ліжка, — відповіла міс Вірт, — тобто вісімнадцять спальних місць. Окрім того, п'ять ліжок — двоспальні, що стане у пригоді тим із вас, хто захоче спати разом упродовж виконання вашої місії.

— У мене є правило, — роздратовано мовив Ранси-тер,— щодо спання моїх співробітників одне з одним.

— Ви за чи проти? — поцікавилася Зоя Вірт.

— Проти, — Ранситер зім'яв мапу й кинув її на металеву підлогу з підігрівом. — І я не звик, щоб мені вказували...

— Але ж вам не доведеться тут ночувати, містере Ранситер, — мовила міс Вірт і, як завжди, професійно посміхнулася. — Хіба ви не плануєте повернутися на Землю, щойно ваші співробітники візьмуться до роботи?

— Вдається щось з'ясувати щодо псі-поля? — запитав Ранситер у Джо Чипа.

— Спершу, — відповів Джо, — я маю визначити контрполе, яке генерують наші інерціали.

— Потрібно було зробити це під час перельоту, — сказав Ранситер.

— Ви намагаєтеся заміряти поле? — стривожено поцікавилася Зоя Вірт. — Я вже казала, що містер Говард категорично проти.

— І, попри все, ми його заміряємо, — відповів Ранситер.

— Містер Говард...

— Стентона