Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

Зачинивши двері кімнати, я впала на ліжко і пролежала так навіть не знаю скільки. А потім, роздягнувшись, прийняла душ і переодяглася.

Який жах. Як же низько я впала! На що перетворилася...

Хотілося просто забитися в темний куток і я вирішила не чинити опір цьому бажанню. Тому, пройшовши до найближчого, сіла в ньому, обхопивши коліна.

Цілком випадково лікоть уперся в стінку і та рипнула під ним, трохи провалившись.

Дивно, що це має означати?

Завдяки раптовому інтересу сором трохи відступив, тому я постаралася вхопитися за це маленьке відкриття, щоб не збожеволіти. І розвернувшись, почала вивчати пальцями стіну. Так і є, три великі камені вікової кладки трохи просідали, якщо натиснути на них! Але що це може бути? Невже якийсь механізм? Чи таємний хід?

Спробувавши підколупати один з каменів складаним ножем, я різко скрикнула! Зіскочивши, лезо чиркнуло мій пальець, залишаючи на ньому тонкий поріз! Смикнувши рукою від несподіваного болю, я випадково торкнулася нею каменя... а наступної миті обімліла: частина стіни, видаючи скрипи і механічне клацання, від'їхала, відкриваючи невеликий темний прохід!

Ох, що це? Секретний вихід із замку? Чи вхід до системи прихованих коридорів? Прохід до таємної кімнати? А може, взагалі пастка? Причому готова присягнутися, нинішнє керівництво академії не знає про неї, інакше не поселило б сюди новоприбулу студентку, будь гуртожиток хоч тричі переповнений!

Але що це тоді? Куди й до чого веде коридор? Дізнатися це можна буде, лише пройшовши ним…

Та де гарантії, що мені вдасться звідти вибратися? Що прохід не закриється, доки я буду всередині, і що в такому разі знайдеться спосіб відкрити його, стоячи з того боку?

Ні, йти туди просто так, без підготовки, майже не вміючи чаклувати, було надто ризиковано! Особливо зараз, коли я на емоціях. Нехай після зриву я й хотіла бігти з усіх ніг куди очі бачать, але розуміла: увійди я в цей прохід ось так, і швидше за все це закінчиться моєю смертю, у кращому разі неприємностями! Тож слід для початку постаратися щось з'ясувати, перш ніж кидатися у вир із головою.

Примружившись, я з цікавістю подивилася на свою рану, що все ще кровоточила. І насупивши брови, знову торкнулася нею каменя, залишаючи на ньому кривавий слід. Ось тільки нічого не сталося! Закусивши губу, я повторила те ж саме з другим з каменів, що просідали. А потім — з третім, що залишилися на колишньому місці. І вже наступної миті пролунали знайоме мені клацання стародавнього механізму, з якими прохід у таємничий коридор Крижаної Академії зачинився.